Історія Польщі

враження про демократичні порядки в країні. 22 серпня 1945 р. С. Миколайчик утворив Польську народну партію (Польське стронніцтво людове, ПСЛ), до якого приєдналися людовці та опозиційні до комуністів сили. ПСЛ набула рис легальної опозиції, яка виступила за повернення демократичних засад устрою, що спирався б на свободний вияв волі населення. Партія вимагала якнайшвидшого проведення виборів до Законодавчого сейму і створення демократичного уряду, перегляду земельної реформи й створення міцних селянських господарств (до 20 га), збереження приватного сектору. ПСЛ майже відразу здобуло переваги над СЛ: більшість організацій людовців перейшла до С. Миколайчика.

Зі свого боку ППР рішуче заперечила проти легалізації ендеків, пілсудчиків та інших правих угруповань, які залишались у підпіллі. Частина осіб з цих середовищ перейшла до опозиційного ПСЛ. Польські комуністи й радянські дорадники зробили виняток для одного з радикальних націоналістів - Болеслава Пясецького, заарештованого органами НКВС і засудженого на кару смерті. Він зміг переконати ген. І. Серова у можливості зменшення впливу костелу в країні. Його випустили на волю і дозволили видавати тижневик Дзісь і ютро (Сьогодні і завтра), який проголосив засади "прогресивного католицтва" на противагу офіційній церкві. Влітку 1945 р. до Польщі повернувся один з лідерів СП Король Попель. Невдовзі він встановив контакт з хадеками всередині країни і в листопаді 1945 р. очолив легальне Стронніцтво праці (СП), яке отримало 16 місць у КРН. До СП приєдналася група інтелігенції, яка погоджувалася співпрацювати з комуністами (Ф. Віди-Вірський, 3. Фельчак). Незалежну позицію займала костельна ієрархія. Примас кардинал Август Глонд (1881-1948) висловився за співпрацю усіх поляків у відбудові Польщі, наголошуючи водночас на цінності християнських традицій. Нова влада, прагнучи обмежити вплив костелу, восени 1945 р. розірвала конкордат з Ватіканом. Приводом стала справа призначення нових єпископів на "повернутих землях": ТУНЄ вимагав, щоб ними були поляки, на що Ватікан не міг пристати, пам'ятаючи про пожиттєвість виконання цих функцій. Після розриву уряд запровадив цивільні шлюби, можливість розлучень, обмежив права костелу в освіті. Проте комуністи не наважились відкрито виступити проти костелу, толеруючи його автономію.

Значно зріс вплив соціалістів. Частина їх повернулася з-за кордону й увійшла до ППС, інша залишилася поза партією. Усередині ППС утворилося кілька течій, які прагнули здобути рівноправні позиції в правлячому таборі. Частина соціалістів орієнтувалася на ППР (С. Матушевський), інші виступали з концепцією особливої місії соціалістів (Б. Дробнер, 3. Жулавський), треті погоджувалися на співпрацю з ППР, але із збереженням незалежних позицій партії (Е. Осубка-Моравський, Ю. Циранкевич). Загалом підтримуючи програмні документи КРН і ПКНВ, керівництво ППС наполягало на особливому шляху Польщі до соціалізму через демократію і кооперацію. На початку 1945 р. кількість членів ППС наблизилася до 200 тисяч.

Провідні позиції в усіх органах держави зайняла ППР. її діячі мали безпосередні контакти з Москвою і командуванням ЧА на польській території, численними радянськими радниками. Партія швидко розбудовувала свої теренові структури, заохочуючи до вступу шляхом роздавання адміністративних посад й особливо піклуючися силови органами - армією, міліцією, службою безпеки. На початку 1946 р. кількість членів ППР сягнула 500 тис. і надалі зростала; до партії вступали переважно робітники, незаможні селяни, незалежно від віровизнання, для яких це було підставою соціального авансу. Однією з найпотужніших ділянок ППР була пропаганда і агітація, до якої залучалися в основному досвідчені кадри комуністів, що пройшли вишкіл у СРСР. У їх розпорядженні були Міністерство інформації та пропаганди, цензура, радіо, численні видавництва, газети і часописи. Усе це забезпечувало комуністам панівні

550

В умовах комуністичного експерименту

позиції в галузі інформації. У грудні 1945 р. у Варшаві пройшов 1-й з'їзд ППР, який схвалив програму її діяльності. У ній наголошувалося на завданні побудови "народної Польщі", яка б відповідала інтересам і прагненням "трудящих мас", що складають більшість нації, враховувала кращі "національні традиції"". У документах з'їзду не йшлося про "соціалізм" - робився наголос на "народній демократії" як особливій формі устрою, що поєднує в собі "ліберальну і народну демократію". Усі, хто не потрапляв під це визначення, оголошувалися "реакційно-фашистськими силами". Основним противником "народної влади" проголошено еміграційний уряд та його підпільні структури.

Після визнання ТУНЄ західними державами польський еміграційний уряд та екзильні осередки продовжували діяти, спираючися на еміграцію різних континентів (до 1,6 млн. осіб). Уряд допомагав емігрантам знайти своє місце за межами Польщі, налагодив інформаційно-пропагандистську діяльність про став справ у Польщі. На чолі залишався надалі Т. Арцішевський. Уряд при кожній нагоді демонстрував своє існування. У його документах домінували два питання: радянізація Польщі та справа кордонів. Еміграційні керівники схвалювали нові західні кордони Польщі й обґрунтовували їх історичними аргументами, але продовжували наполягати на збереженні східного кордону 1939 p.. апелюючи до волевиявлення польського народу. Констатуючи процеси радянізації Польщі, уряд у червні 1946 р. звернувся з відозвою до поляків, в якій закликав припинити збройний опір, що веде до винищення нації, і, в дусі традицій, подбати про збереження "життєвих сил" народу для майбутнього відродження.

Збройне підпілля. Заклики емігрантів були актуальними, оскільки восени 1945 р. колишні структури АК були переформовані й підпорядковані організації Свобода і незалежність (Вольносць і Нєподлєґлосць, ВІН), яку після Я. Жепецького очолив полковник Францішек Нєпокульчицький (1900-1974). Загони ВІН, а також НСЗ та інших опозиційних організацій у 1945-1946 pp. розгорнули збройну боротьбу проти нової влади, нападаючи на адміністративні інституції та радянські гарнізони, вбиваючи активістів ППР, ППС, СЛ, міліціонерів і військових. У ці роки, у підпіллі діяло до 80 тис. осіб. Вони зазнавали постійних ударів з боку влади та гарнізонів ЧА, часто діяли спонтанно, розраховуючи на майбутню третю світову війну між Заходом і СРСР. Безкомпромісна позиція підпілля і налаштованість на збройний опір визначала ситуацію в східних і частково центральних районах Польщі як громадянську війну.

Однак сили сторін були нерівні. Нова влада спиралася на військові сили ЧА і НКВС, розбудовувала власні силові структури УБ, КБВ, МО, ВП. До МО було залучено 62 тис. молодих людей; у КБВ служило понад 30 тис. спеціально відібраних осіб, в органах безпеки - понад 30 тис. Спеціальне Міністерство публічної безпеки (МБП), яке утримувало більше 100 в'язниць і таборів, перебувало під виключним контролем ППР. Для боротьби з підпіллям використовувалися частини ВП, а також підрозділи НКВС (діяли в Польщі до весни 1947 р.). Усі ці сили було кинуто на боротьбу з підпіллям. Тривали арешти і репресії проти колишніх учасників пролондонського Руху Опору. Восени 1945 р. було розгромлене керівництво НСЗ, заарештовано частину керівного складу ВІН, ліквідовано десятки збройних формувань. Паралельно проводилися репресивні заходи проти окремих діячів ПСЛ, які звинувачувались у зв'язках із збройним підпіллям. У взаємному поборюванні в 1945-1946 pp. загинуло близько 60 тис. осіб (в т.ч. понад 20 тис. активістів нової влади), арешти і репресії охопили до 150 тис. поляків. Політична боротьба, що розгорнулась у Польщі в 1945-1946 pp., давала можливість правлячим колам відкладати заплановані вибори, посилаючися на політичну нестабільність.

Придушення опору новій владі супроводжувалося посиленою агітацією за реформи і "народну демократію". Прагнучи здобути підтримку населення, ППР та її союзники

551