Авторитарний режим ю. Пілсудського (1926 - 1935 pp.)

Легітимізація режиму. Ю. Пілсудський не обійняв вищої державної посади, відмовився очолити уряд. Він намагався зберегти "конституційний" порядок. За його пропозицією, М. Ратай доручив сформувати новий уряд професорові Львівської політехніки і керівникові Стрілецького союзу Казімєжу Бартелю (1882-1941), який був прихильником Маршала. До уряду увійшли пілсудчики, а їх лідер посів у ньому посаду військового міністра. Переможці не застосували репресії до переможених: члени уряду і колишній президент були відпущені на волю. Разом з тим було заарештовано генералів, які керували урядовими військами. Тільки через два роки був звільнений ген. Т. Розвадовський; ген. Ю. Мальчевського звільнили з армії, а ген. В. Загурський загинув за загадкових обставин. Пояснюючи причини і цілі державного перевороту, Ю. Пілсудський говорив: "Демократичні свободи було зужито так, що можна зненавидіти всю демократію. Партійний інтерес переважав над усім. Партії в Польщі розмножилися так сильно, що стали незрозумілими для загалу (...) [Я] оголосив війну махінаторам, лайдакам, вбивцям і злодіям і від цієї боротьби не відступлю". Популістські гасла Маршала знаходили розуміння серед широких верств населення і лівих партій, які вбачали в його особі представника "трудящих" верств.

Щоб довести легальність державного перевороту і спростувати чутки про його прагнення до диктатури, Ю. Пілсудський погодився на скликання Національних зборів. 31 травня 1926 р. парламент провів вибори президента. На голосування було винесено дві кандидатури: від лівих сил - Ю. Пілсудський, від правих - граф А. Бнінський. Ю. Пілсудський здобув 292 голоси, його конкурент - 193. Обрання Ю. Пілсудського президентом легалізувало державний переворот. Однак Маршал відмовився від найвищої посади, пославшися на обмежені повноваження президента за Конституцією 1921 р. Замість себе він запропонував на цю посаду кандидатуру професора Львівської політехніки Ітація Мосьціцького (1867-1946), який був наближений до Маршала ще з часів еміграції. Після двох турів голосування 1 червня Національні збори обрали його президентом Польщі.

469

Історія Польщі

Державний переворот, легалізований парламентом, пройшов під гаслом санації, або оздоровлення політичних, моральних та господарських стосунків у країні. Проте своїх планів щодо "санації" Маршал не розкривав, а намагався зберігати незалежність як від лівих, так і правих сил. Першим кроком нової влади став закон про розширення повно-важено президента, за яким він міг розпускати сейм і сенат, видавати декрети у період між сесіями парламенту і за його дорученням. 2 серпня 1926 р. сейм прийняв цю поправку до Конституції. Через чотири дні президент скористався з неї і видав декрет про організацію вищої військової влади. Відповідно до нього, було створено інститут Генерального інспектора Збройних Сил, який не був підпорядкований ані парламенту, ані уряду, а під час війни автоматично перетворювався у Головнокомандувача. Генеральний інспектор зберігав повний контроль над армією в мирний час. Ним став Ю. Піл-судський.

Улітку 1926 р. уряд К. Бартеля змінив керівників адміністрації: керівників головних міністерств, воєвод, старост. На звільнені посади призначалися піл-судчики. Під час дебатів над конституційним законом прем'єр К. Бартель виступив з урядовою програмою. Вона передбачала стабілізацію польського злотого, поліпшення діяльності державного апарату і боротьбу з корупцією та зловживаннями, підвищення продуктивності праці й поліпшення соціального становища працюючих. Загальні міркування були підсумовані тезою про відмову від будь-яких "доктринерських експериментів". Програма уряду не містила структурних змін, наголошуючи на посиленні адміністративних важелів управління.

Обстановка, що склалася в країні після травневого перевороту, характеризувалася суперечливими тенденціями: з одного боку, збереглися демократичні інститути і Конституція 1921 p., з другого - виконавча влада демонструвала прагнення управляти державою, не рахуючися з парламентом і політичними партіями, спираючися на авторитет Ю. Пілсудського й тих людей, яких він рекомендував на керівні посади в уряді та адміністрації. Такий спосіб правління запроваджував у Польщі авторитарний режим, який суперечив засадам Конституції 1921р. Свою владу Ю. Пілсудський здійснював через довірених осіб, серед яких були військові-легіоністи, колишні соціалісти, людовці, консерватори і ліберали, що зберігали особисту вірність Маршалу. Найближчими співробітниками Ю. Пілсудського стали військові полковники А. Прістор, Ю. Бек, Б. Вєнява-Длугошевський, В. Славек, А. Коц, Б. Пєрацький та ін. В одному зі своїх інтерв'ю 25 травня 1926 р. Ю. Пілсудський говорив: "Мене можуть критикувати люди так, як їм подобається, я ж не перестану стверджувати, що зробив єдиний свого роду історичний факт, зробив щось подібне до державного перевороту й зміг його негайно легалізувати, вчинив щось на зразок революції без жодних революційних наслідків".

Перші кроки режиму "санації" викликали розчарування лівих партій, які підтримали Ю. Пілсудського, сподіваючися на глибокі соціальні реформи. Коли окреслилася програма діяльності виконавчої влади, погляди керівників лівих партій поділилися: більшість соціалістів і людовців висловилася за перехід в опозицію до режиму, інша

Рис. 59. Президент І. Мосьціцький у супроводі Ю. Пілсудського і прем 'єра К. Бартеля (крайній зліва) прямує до Замку у Варшаві для складання присяги. 4 червня 1926 р.

470