2.Суть, форми і системи зарплати.
Заробітна плата - це грошовий вираз вартості і ціни товару робоча сила та результативності функціонування робочої сили. її речовим, матеріальним змістом є кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім’ї. Це життєвий фонд робітника, який в умовах товарного виробництва має і вартісний, і грошовий вираз. Функції заробітної плати: відтворювальна та стимулююча.
Заробітна плата є номінальною - та кількість грошей, яку людина отримує в касі і залежить вона від виду діяльності, кваліфікації, кількості виконаної роботи, стажу, рівня розвитку держави, форми власності; реальною - кількість товарів і послуг, що можна придбати за номінальну зарплату і залежить вона від номінальної зарплати, рівня інфляції.
Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, як і всіх інших товарів, регулюється також співвідношенням між попитом і пропозицією. Із зниженням попиту або збільшенням пропозиції ціна робочої сили, тобто заробітна плата, зменшуватиметься і навпаки. На розмір заробітної плати впливає дія законів зростання продуктивності праці і підвищення потреб населення, співвідношення сил між робітником і капіталістами, виступи трудящих тощо.
Одним із факторів зростання вартості робочої сили є підвищення загальноосвітнього та кваліфікаційного рівнів робітників.
Зарплата існує у двох основних формах: погодинна і відрядній.
Погодинна зарплата — це оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу.
Відрядна або поштучна зарплата — це оплата вартості й ціни товару, робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.
У сучасній економічній системі застосовуються такі системи зарплати: тарифні, преміальні, колективні форми оплати. їх вибір залежить від трьох основних факторів:
а) ступеня контролю робітником кількості і якості виробленої продукції;
б) ретельності, з якою продукція може бути врахована;
в) рівня витрат, пов’язаних із впровадженням тієї чи іншої системи оплати.
За тарифної системи зарплата залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності праці, яка виражена відповідним тарифним розрядом чи ставкою.
Преміальні системи зарплати - пов'язують тарифні ставки з нормами витрат праці певною функціональною залежністю.
Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб.
Застосування колективних форм оплати праці зумовлене зростанням усуспільнення виробництва, погіршення якості товарів внаслідок впровадження індивідуальних систем зарплати, вимогами трудящих. З.Мотивація праці і захист працюючих.
В умовах переходу до планомірно-ринкової економіки значно зростатиме армія безробітних, витрачатиметься впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає і проведення активної соціальної логіки на рівні держави, підприємства.
Соціальна політика сучасної держави - це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття.
Основні принципи проведення соціальної політики такі:
◊ захист рівня життя через застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;
◊ надання допомоги найбіднішим сім’ям; надання допомоги у разі безробіття;
◊ здійснення політики соціального страхування;
◊ встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих;
◊ розвиток освіти, охорони здоров" я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави;
◊ проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами кваліфікації.
Форми соціального захисту населення.
Проблеми соціального захисту населення по різному розв'язуються в межах певної суспільно-економічної формації, конкретної країни. В умовах переходу України до соціально-орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захисту лягає на державу, але водночас зростає роль ринкового механізму у проведенні такої політики.
Відповідно до статті 25 "Декларації прав людини "сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров’я, власного добробуту та добробуту сім'ї і право на соціальне забезпечення допомоги в разі хвороби, інвалідності, овдовіння, старості чи інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.
Щоб забезпечити такий захист, держава насамперед мусить у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.
Соціальний захист населення забезпечують також підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники - їх профспілкові організації.
У системі соціального населення найважливішим елементом є соціальне страхування, що складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві.
Важлива ланка соціального захисту населення —програми працевлаштування та перекваліфікації.
У загальнонаціональному масштабі сучасна держава з метою зменшення армії безробітних намагається регулювати заробітну плату на такому рівні, щоб темпи її зростання були нижчими від зростання продуктивності праці. Для цього проводяться "політика доходів", активна кредитно-грошова політика, тощо.
Певні результати у здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня. Одним із елементів соціального захисту населення є правове регулювання найманої праці, яке здійснюється через встановлення у законодавчому порядку мінімального рівня зарплати, пенсій, порядку укладення колективних договорів щодо умов праці, оплати робочої сили, соціального страхування, відпусток тощо. Важливим елементом програми соціального захисту населення є регулювання зарплати залежно від сфер діяльності та професій, форм власності. Надзвичайно важливою ланкою системи соціального захисту населення є індексація грошових доходів відповідно до рівня цін.
Ще однією ланкою соціального захисту населення є захист прав споживачів.
Мінімальна заробітна плата - заробітна плата за найменш кваліфіковану роботу, точка відліку для всіх інших видів нарахувань.
Лекція № 14. Циклічність економічного розвитку.
План: 1. Основні характеристики циклів.
2. Характеристика фаз ділового циклу.
3. Особливості сучасних економічних циклів.
4. Соціально-економічний зміст і форми прояву зайнятості.
5. Безробіття, його види і наслідки.
6. Механізм державного регулювання зайнятості.
1. Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продуктивності всіх факторів виробництва. У межах існуючої технології зростання ефективності інвестицій завжди має певну межу, подолання якої зумовлюється НТП і вищою кваліфікацією робітників. Застосування новинок НТП вимагає нагромадження капіталу. Запровадження їх у виробництво зумовлює спочатку швидке зростання граничної корисності факторів виробництва, потім це зростання повільнішає і, досягнувши певного рівня, починає спадати. Так відбуваються злети і спади в економіці. Якщо зміни в технологічному базисі галузей інфраструктури відбуваються через великі проміжки часу (споруди, мости, дороги тощо мають тривалий строк служби), то мають місце довгі хвилі. Якщо йдеться про верстати, машини, устаткування, строк функціонування яких значно менший (до 10 років), оновлення їх відбувається швидше. Таким чином, підвалини хвилеподібного (циклічного) розвитку закладені в самому технологічному базисі виробництва. Але це не єдина причина економічних коливань.
Проблема виявлення періодичності коливань в економіці та причин, що їх зумовлюють, не залишали байдужим жодного з провідних економістів XIX—XX ст.
Таке розмаїття теорій (а їх понад 200) пояснюється тим, що економічні коливання суттєво відрізняються в різних країнах, у різні історичні періоди та в межах одного історичного періоду за тривалістю, періодичністю і причинами, що їх породжують.
Класифікація економічних циклів за тривалістю
За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.
Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж 3 роки і 4 місяці.
Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.
Середні цикли. їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8—10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу. До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15—20 років.
Довгі хвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури.
Розглянемо детальніше середні цикли, які ще називають промисловими.
2. Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази (рис. 1).
Охарактеризуємо кожну із фаз ділового циклу.
Рис.1. Схема ділового циклу
Ознаки економічної кризи:
- перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них;
- значне скорочення обсягів виробництва;
- падіння цін;
- дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів;
- біржовий крах і банкрутство підприємців;
- зростання безробіття;
- зниження рівня заробітної плати;
- спад рівня прибутку;
- масове знищення товарів, устаткування тощо;
- дезорганізація кредитної системи.
Депресія:
- застій виробництва;
- низький рівень цін;
- незначний обсяг торгівлі;
- невисока ставка позичкового відсотка;
- ліквідація товарного надлишку.
Пожвавлення
- розширення обсягів виробництва до масштабів до кризового рівня;
- зростання цін;
- підвищення прибутку;
- зростання зайнятості;
- пожвавлення торгівлі;
- посилення оптимістичних очікувань (сподівань).
Піднесення:
- перевищення максимального обсягу виробництва до кризового рівня;
- швидке зростання зайнятості;
- підвищення заробітної плати й інших видів доходів;
- кредитна експансія;
- штучне стимулювання сукупного попиту, зумовлене очікуваннями торговців на зростання цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами;
- розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.
Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) — це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає її зниження, яке знову змінюється зростанням.
3. Особливості сучасних економічних циклів:
• Швидкий розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.
• Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.
• Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є безумовним проходження усіх фаз.
Антициклічна політика спрямована на згладжування коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії.
Політика стримування — це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення. У цей час в економіці відбувається зростання попиту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Однак це розширення має свої межі, а тому настає момент, коли в економіці може виникнути інфляційний вибух. Для запобігання цьому держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних витрат, підвищення облікової ставки центрального банку та норми обов'язкових резервів тощо.
Політика експансії — це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Для цього вона використовує такі важелі, як зниження податків, збільшення державних витрат, зменшення норми обов'язкових банківських резервів та облікової ставки центрального банку. Політика експансії створює передумови для подолання кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.
До найважливіших важелів державного антициклічного регулювання належать:
∞ заходи грошово-кредитної політики, спрямовані на стимулювання попиту на товари й послуги (зниження процентної ставки, зниження норми обов'язкових банківських резервів та ін.);
∞ заходи бюджетно-податкової політики (зниження ставок податків на прибутки підприємств і доходи громадян ,збільшення частки державних витрат з метою стимулювання інвестиційної активності тощо);
∞ заходи, спрямовані на пожвавлення інвестиційної активності (стимулювання житлового будівництва, проведення політики прискореної амортизації, надання різноманітних пільг при встановленні нового устаткування та ін.).
Антициклічне регулювання у розвинутих країнах світу перетворилося в один з найважливіших факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фаз пожвавлення та піднесення й скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва.
Висновки:
1. Типова криза, що спонтанно виникає й усувається за рахунок саморегуляції ринкового механізму, характеризується тим, що зниження цін в умовах надвиробництва супроводжується здешевленням кредиту. Кредит стає доступнішим, що, у свою чергу, пожвавлює інвестиційний процес і зрештою виводить економіку зі стану застою.
2. Криза, яка супроводжується інфляцією, спотворює причинно-наслідкові зв'язки в економіці, засвідчуючи, що держава "перегнула палицю", втручаючись у циклічний розвиток економіки, і її втручання, яке оцінювалося як позитивне в короткостроковому періоді, спричинило негативні наслідки в довгостроковому періоді, що потребує значного часу для свого вирішення.
Негативне значення циклічного розвитку для економіки:
по-перше, порушення рівноваги і перерву розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;
по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;
по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців, змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан;
по-четверте, одночасне існування інфляції і безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частки населення.
Позитивні наслідки:
Справа в тому, що криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва й менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства, не даючи йому самозаспокоїтися щодо перспектив безперервного зростання та благоденства.
4. Зайнятість - сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу.
Оскільки робоча сила є обмеженим і частково рідкісним ресурсом, суспільний інтерес полягає в максимально повному продуктивному її використанні. Водночас обмеженість ресурсів праці зобов'язує суспільство до раціонального й інтенсивного їх використання, економії і навіть деякого резервування.
Вирішення цієї проблеми виходить з можливостей реального існування двох типів зайнятості: фактичної й ефективної (рис. 3).
-
Е
фективна
зайнятість є
результатом ефективного розподілу
трудових ресурсів, тобто такого,
що задовольняє потреби суспільного
виробництва за кількістю та якістю
робочої сили і забезпечує найбільший
його обсяг.
-
Типи зайнятості
-
Фактична зайнятість фіксує результат розподілу ресурсів праці. В умовах ринку фактична зайнятість характеризується водночас елементами ефективного і неефективного розподілу робочої сили.
Рис.3. Типи зайнятості
Економічно активне населення за визначенням МОП (Міжнародної організації праці), — це частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг. Ознака економічної активності синтезує в собі сукупність різнопланових характеристик:
- фізичну, професійно-кваліфікаційну та соціально-психологічну здатність до конкретного виду праці;
- придатність до праці, рамки якої визначаються національними звичаями і законодавством;
- вільне волевиявлення участі в суспільній праці.
Основною характеристикою економічної активності виступає наявність особистого прагнення, прояв наполегливості у формуванні та підтриманні власної здатності до праці, активний пошук своєї "ніші" у суспільно-організованій системі й постійна готовність виборювати своє право на її зайняття.
Рівень економічної активності відбиває частку економічно активного населення в загальній його кількості: Ре.а. = Че.а. : Ч * 100%., де Ре.а. — рівень економічної активності; Че.а. — чисельність економічно активного населення; Ч — чисельність населення. Зайнятість економічно активного населення в сучасній розвинутій економіці має різноманітні форми свого виявлення (рис. 4):
-
Форми зайнятості
-
Стандартна повна зайнятість
Нетипові форми зайнятості
Самозайнятість
-
Тимчасова
Часткова
Випадкова
1.Стандартна повна зайнятість: робота лише в одного підприємця; робота у виробничому приміщенні роботодавця; стандартне навантаження протягом дня, тижня, року.
2. Часткова зайнятість — це регулярна зайнятість за наймом при значно скороченій тривалості роботи на конкретному об'єкті. Розмір скорочення стандартної тривалості робочого часу кожна країна, враховуючи національні особливості, встановлює сама, або не встановлює його взагалі (до таких належить і Україна).
3. Тимчасова зайнятість характеризується наявністю терміну закінчення трудового договору (контракту). В останні роки спостерігається значне поширення тимчасової зайнятості, зумовленість її кон'юнктурними обставинами поступово нівелюється, вона перетворюється на ординарну форму працевлаштування, а в ряді випадків виступає альтернативою безробіттю.
4. Самозайнятість - згідно з класифікацією МОП, до самостійно зайнятих відносяться: підприємці; трудящі, що працюють не за наймом; члени виробничих кооперативів; неоплачувані працівники сімейних підприємств.
5. Безробіття, його види і наслідки
Ринок праці, як один із підвидів ринкової системи, узгоджує потребу економіки в праці з наявними трудовими ресурсами, врівноважує попит на робочі місця з їхньою пропозицією.
Безробіття — соціально-економічне явище, пов'язане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення.
Важливою ознакою безробіття є його закономірний характер. Повної зайнятості в розумінні працевлаштування абсолютно всього економічно активного населення в ринковій економіці взагалі не існує й існувати не може в силу динамічності процесів суспільного буття та об'єктивної неможливості абсолютного і швидкого системного узгодження їх.
В Україні згідно із Законом "Про зайнятість" безробітними визначені громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні приступити до праці.
Рівень безробіття визначається процентним відношенням числа офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності економічно активного населення.
де Рб— рівень безробіття; Б — чисельність безробітних; Hел — чисельність економічно активного населення.
-
Ф
рикційнеС труктурне
Циклічне
-
Природний рівень безробіття
-
Ф
актичний
рівень безробіття
Рис. 5 Типи безробіття
Типи безробіття:
◊ фрикційне безробіття зумовлене : 1) динамічністю ринку праці: рухом робочої сили через невідповідність рівня заробітної плати або умов праці вимогам робітників; 2) регіональними переміщеннями населення та переміщеннями, пов'язаними зі зміною виду діяльності, скороченням робочої сили у зв'язку із закриттям фірм або зменшенням масштабів їхньої діяльності.
◊ структурне безробіття виникає:1) через невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили внаслідок змін попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці; 2) існуючими територіальними диспропорціями в попиті та пропозиції робочої сили.
Визначення фрикційного та структурного безробіття як природного (абсолютного або такого, що об'єктивно існує) за умов динамічності економічних процесів і недосконалості інформації уточнює сучасне розуміння повної зайнятості. Вона вважається повною, якщо рівень безробіття не перевищує його природної норми (в 90-ті роки — 6—7 %).
◊ циклічне безробіття пов'язане з: 1) спадами ділової активності в умовах циклічних коливань; 2) зниженням сукупного попиту на працю внаслідок падіння сукупного попиту на продукцію і негнучкості реальної заробітної плати в бік її зниження.
Перехідна економіка породжує такі додаткові причини безробіття:
- трансформаційний спад;
- надмірна зайнятість в адміністративно-командній економіці;
- масштабна структурна трансформація;
Безробіття є серйозною соціально-економічною проблемою, оскільки породжує цілий ряд негативних наслідків:
1. Економічних: - недовиробництво ВВП. Американським дослідником Артуром Оукеном було доведено існування взаємозв'язку між рівнем безробіття і падінням обсягу ВВП. За А. Оукеном, збільшення фактичного безробіття на 1 % призводить до скорочення реального ВВП на 3 % (у пізніших дослідженнях — 2 %).
- безробіття в країні потребує коштів на утримання безробітних.
2. Соціальних: зниження життєвого рівня; декваліфікація робочої сили; зростання показників "соціальної патології" (психічні захворювання, злочинність, самогубства і вбивства; зростає смертність зростають хвороби та смертність.
Оскільки в умовах ринкової економіки не існує й об'єктивно не може існувати механізму, що забезпечував би повну зайнятість і попереджав безробіття, виникає потреба в цілеспрямованому державному регулюванні ринку праці.
Безробіття
Рис. 6 Крива Філіпса.
Методи впливу на рівень зайнятості можуть бути активними і пасивними.
-
Методи впливу на рівень зайнятості
-
Пасивні
Активні
виплати вихідної допомоги та допомоги по безробіттю;
стипендії в період перепідготовки та підвищення кваліфікації;
неоплачувані відпустки;
дострокове оформлення пенсій за віком
перепідготовка та підвищення кваліфікації;
сприяння в пошуку роботи;
сприяння підприємствам у заповненні вакансій;
стимулювання створення нових робочих місць;
організація громадських робіт;
сприяння мобільності робочої сили
Механізм державного регулювання зайнятості має такі складові:
▪ система вивчення і прогнозування стану загальнонаціонального та локального ринків праці;
▪ розробка загальної стратегії та конкретних науково обґрунтованих програм регулювання зайнятості;
▪ система професійної підготовки та перепідготовки;
▪ розгалужена система органів працевлаштування;
▪ централізовані й місцеві банки даних попиту на робочу силу та її пропозицію;
▪ спеціальні програми стимулювання зайнятості у праценевлаштованих регіонах.
Лекція № 15. Фінансово-кредитна система.
План: 1. Фінанси і фінансова система.
2.Державний бюджет, його структура та проблеми збалансування.
3. Податки і податкова система.
4. Кредит та його роль у розвитку макроекономічних процесів.
1. У сучасних умовах фінанси визначають як систему економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу ВВП та НД.
Фінанси, таким чином, безпосередньо пов’язані з грошовими відносинами але не тотожні їм. Фінанси не є гроші, які обслуговують особисте споживання та обмін (заробітна плата, грошові перекази, позики тощо). Гроші набувають форми фінансів, якщо вони певним чином акумулюються і з певною метою та на строго визначених засадах розподіляються і використовуються.
Види фінансів:
▪ державні: загальнодержавні, регіональні, муніципальні, державних підприємств та організацій;
▪ громадських об’єднань: різних спілок, політичних партій, громадських рухів, спеціальних фондів;
▪ приватні: приватних підприємств, комерційних установ та організацій, домогосподарств.
Ознаки фінансових ресурсів: виражають відносини власності, перебувають у постійному русі, мають особливі джерела формування, відрізняються за напрямами використання, формування та розподілу.
Значення фінансів: завдяки акумуляції грошових ресурсів, тобто зібранню та накопиченню їх у суспільному фонді і розподілу незалежно від внеску суб’єктів, що формували цей фонд, здійснюється стабілізаційний вплив на економічний стан, відбувається економічне та соціальне вирівнювання в суспільстві.
Фінансова система – система фінансових відносин різних рівнів та інститутів, що забезпечують їхнє функціонування.
2. Державний бюджет - грошове вираження збалансованості надходжень та видатків до державної казни за певний період.
Бюджетна система України складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.
Функції державного бюджету :
· фіскальна – вилучення за допомогою податків частини доходів і забезпечення тих видів діяльності, які не мають власних джерел доходів;
· розподільча – гроші бюджету уряд використовує для перерозподілу, спрямовуючи на рівномірний розвиток виробничої та соціальної інфраструктури;
· стимулююча – змінюючи ставки оподаткування, використовуючи пільги, тарифи уряд впливає на циклічні коливання економіки;
· контрольна – у грошовому виразі віддзеркалює суспільний процес, відхилення від рівноваги.
Надходження ( прибуток)
1. Податки (~ 50%) 1
2. Прибуток від державних п-в. (10-20%).
3. Надходження від зовнішньоекономічної діяльності (15%).
4. Продаж військового майна. (5%).
5. Туризм.
6. Емісія грошей.
7. Продаж державного майна.
Видатки:
1. Соціальна сфера (освіта, культура, медицина, пенсії);
2. Утримання Збройних сил, утримання кордонів;
3. На розвиток державних підприємств;
4. На зовнішньоекономічну діяльність;
5.Утримання державного апарату;
6. Дотації певним регіонам;
7. На надзвичайні ситуації, стихійні лиха.
8. Платежі по державному боргу.
Форми виплат із державного бюджету:
◊ асигнування – видатки на утримання підприємств та установ;
◊ субсидії – державна допомога організаціям, установам, громадянам;
◊ субвенції – державна грошова допомога місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку;
◊ дотації – допомога підприємствам, організаціям, установам для покриття збитків з метою підтримки.
Бюджетні резерви – це відособлена у спеціальних фондах частина бюджетних надходжень, призначених для забезпечення безперебійного функціонування передбачених бюджетом витрат, а також покриття непередбачених затрат держави, які зненацька можуть виникнути.
Державний бюджет є головною ланкою бюджетної системи держави. Органи, які мають відношення до Д.Б.:
*Верховна Рада – приймає бюджет.
*Національний банк – накопичує грошову масу.
*Кабінет міністрів – виконує, організовує виконання державного бюджету;
*Рахункова палата – контролює дотримання Державного бюджету.
Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок, розглядання, затвердження бюджетів, їхнє виконання і контроль за виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять у бюджетну систему України.
За станом розрізняють державний бюджет:
збалансований – надходження і видатки врівноважені;
дефіцитний – видатки перевищують надходження;
профіцитний – надходження перевищують видатки.
При формуванні державного бюджету основним завданням є його збалансованість або говорячи іншими словами - якнайближче наблизитися до ідеального варіанта, тобто повне покриття витрат прибутками й утворення залишку засобів, тобто перевищення прибутків над витратами.
Якщо дефіцит державного бюджету не перевищує 2-3%, він не є небезпечним.
Причини дефіциту бюджету:
◊ спад виробництва внаслідок циклічних коливань, який призводить до зниження рівня доходів;
◊ збільшення державних витрат на розвиток ВПК, реалізацію соціальних програм;
◊ фінансування збиткових підприємств;
◊ значний сектор “тіньової економіки”, що уникає сплати податків;
◊ зростання витрат на утримання управлінського апарату;
◊ непомірні витрати, приписки, розкрадання державних ресурсів.
Найкращим засобом регулювання бюджетного дефіциту є маніпулювання дохідною статтею бюджету, при розумній видатковій політиці.
Ідея
полягає в тому, що за допомогою
податкової системи необхідно створити
сприятливі умови для виробничого росту.
Цього можна домогтися знизивши і зробивши
гнучкими податкові ставки. Крива Лаффера.
Теоретично це добре пояснює подана крива надходження податків. Зміст полягає в тому, що одну і ту ж суму податків можна збирати при більш низькій ставці.
Зростання виробництва викликає збільшення добробуту людей, що у свою чергу зменшить їхні потреби в соціальному захисті, а отже знизяться і витрати держави. З іншої сторони за рахунок зростання виробництва відбудеться ріст надходження в бюджет, тобто збільшення по бюджетній частині (фінансових можливостей держави).
У даного засобу є одна хиба - це його інерційність, тобто його результати можуть проявитися тільки в середньостроковому і довгостроковому періоді. Він недієздатний дати миттєву вигоду, вирішити політичні задачі в короткостроковому періоді.
Державний борг – нагромаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіциту державного бюджету.
- внутрішній – борг перед юридичними та фізичними особами країни;
- зовнішній – борг перед іноземними країнами, приватними особами, організаціями.
Вплив державного боргу на економіку:
▪ позитивний – в період економічного спаду використання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, стимулює економічне зростання;
▪ негативний – витіснення приватного капіталу, збільшення податків для обслуговування державного боргу, перекладання відповідальності за погашення боргових зобов’язань на майбутні покоління тощо.
Держава може рефінансувати свій борг, тобто випустити нові боргові зобов’язання для розрахунку за старі борги.
3. Податки – обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня платниками податків у порядку та на умовах, визначених законодавством.
Податкова система – сукупність чинних у країні податків, форм, принципів та методів їх побудови, а також інститутів та організацій, що забезпечують вилучення їх, здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.
Функції податків – фіскальна (централізація частини ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби; розподільча – перерозподіл вартості ВВП між державою, юридичними та фізичними особами; регулююча – вплив податків на різні аспекти діяльності їхніх платників.
Податкова ставка – (норма оподаткування) – законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.
Класифікація податків:
· залежно від рівня державних структур – загальнодержавні/місцеві (встановлюються державними органами чи місцевими органами влади);
· за об’єктом оподаткування – на доходи, на майно, на споживання;
· за методом стягнення : розкладні/окладні;
· за формою оподаткування: прямі – вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу: реальні (земельний податок), особисті (встановлюються для конкретного платника особисто).
непрямі – вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу: фіскальні монополії (встановлені державою ціни на товари і послуги, які забезпечують їй певні грошові надходження); акцизи – непрямі податки у вигляді надбавки до ринкової ціни, вони належать державі; мито – встановлюється за ввезення та вивезення товарів через кордон або за транспортування іноземних товарів по території країни: експортне/імпортне; фіскальне, антидемпінгове, статистичне, компенсаційне.
Переваги непрямих податків:
▪ швидке надходження до бюджету, оскільки оподатковується реалізація та споживання;
▪ рівномірність вилучення територіально.
Недоліки непрямих податків:
▪ неадекватність податків розміру доходів платників;
▪ обтяжливість для малозабезпечених верств населення.
В Україні переважають непрямі податки. Це пояснюється:
◊ низьким рівнем доходів переважної кількості населення;
◊ великою кількістю збиткових підприємств;
◊ значною часткою “тіньового” сектору економіки, що уникає сплати податків;
◊ низьким рівнем податкової культури.
Методи оподаткування:
◊ пропорційне оподаткування – не враховує диференціації доходів при встановленні податкової системи;
◊ прогресивне оподаткування – середня ставка податку зростає в міру збільшення доходу платника;
◊ регресивне оподаткування – ґрунтується на зниженні ставки податку в міру зростання доходу.
Система оподаткування найкращим чином виконує своє функціональне призначення тоді, коли вона найменшою мірою спотворює економіку.
4. Кредит – це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.
Принципи функціонування кредиту: обов’язковість повернення, платність (обов’язковий прибуток кредитора за використання його грошових засобів), строковість (повернення в терміни визначені кредитною угодою).
За суб’єктами кредитних відносин, об’єктом позик, сферою поширення та розміром позичкового відсотка розрізняють такі форми кредиту:
1. Комерційний кредит – надається одним підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Об’єктом комерційного кредиту є товарний капітал, інструментом кредиту є вексель (простий або переказний). Мета комерційного кредиту – прискорення реалізації товарів та втіленого в них прибутку.
2. Банківський кредит – форма кредиту, за якою банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного або залученого грошового капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банківського відсотка. Об’єктом є грошовий капітал, кредитором є банк, а позичальником – домогосподарства, підприємницький і державний сектор. Мета банківського кредиту – отримання прибутку з позик.
Банківський кредит, у свою чергу, класифікується за такими ознаками:
◊ залежно від забезпечення – незабезпечений \ забезпечений ( векселем, майном чи цінними паперами);
◊ за строками погашення – онкольний ( погашається на першу вимогу банку), короткостроковий (до 1 року), середньостроковий ( від 1 до 3 років), довгостроковий ( понад 3 роки);
◊ за ступенем ризику – стандартний і з підвищеним ризиком;
◊ за способом погашення кредиту – кредит, що погашається в розстрочку, та одноразового погашення;
◊ за методом стягнення банківського процента – процент стягується в момент отримання кредиту, під час його повного повернення або однаковими частинами в продовж терміну кредиту;
◊ за методом надання – кредит, що надається на підставі індивідуальної угоди між позичальником і банком, та кредит, що надається у межах попередньо встановленого банком ліміту кредитування для певного позичальника.
Сучасній економіці властиве переплетення комерційного та банківського кредитів.
3. Споживчий кредит – надається банком приватним особам для придбання предметів особистого споживання довгострокового користування. Існує у двох формах: комерційний (купівля товарів у розстрочку) та банківський (грошова позика банку для купівлі товарів. Позичковий процент за цією формою кредиту досить високий.
4. Іпотечний кредит – довгострокова позика під заставу нерухомого майна ( землі, житла, виробничих будівель).
5. Лізинговий кредит – відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.
6. Ломбардний кредит – короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Вартісна оцінка застави повинна перевищувати суму кредиту.
7. Державний кредит – система економічних відносин між державою в особі її органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами – з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.
8. Міжнародний кредит – це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізичній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності.
У практиці міжнародних кредитних відносин подекуди застосовується безпроцентний кредит. Він надається із цільових грошових фондів, створених економічно розвиненими країнами з метою надання допомоги країнам, що розвиваються.
Функції кредиту:
▪ перерозподільна – кредит забезпечує акумуляцію тимчасово вільних грошових ресурсів домогосподарств, підприємницького та державного сектору, перетворюючи їх у позичковий капітал, який завдяки використанню численних форм кредиту перерозподіляється на користь суб’єктів, які мають тимчасову потребу у грошових засобах;
▪ емісійна – виявляється у створенні нових платіжних засобів кредитними установами;
▪ економія витрат обігу – завдяки тому, що кредит суттєво прискорює швидкість обороту грошових ресурсів і здешевлює обслуговування грошового обігу.
Кредит сприяє створенню великих підприємств і ТНК, забезпечуючи зростання рівня концентрації та централізації капіталу, виступає важливим засобом державного регулювання економіки.
Кредитна система – система кредитних відносин, принципів і форм кредитування та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування (центральний банк, комерційні банки, спеціалізовані банківські установи, небанківські фінансово-кредитні установи).
1. Центральний банк – це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи.
Функції центрального банку:
▪ розробка та реалізація грошово-кредитної політики;
▪ емісія готівкових грошей – монопольне право центрального банку;
▪ емісія безготівкових грошей;
▪ зберігання золотовалютних резервів країни;
▪ акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків.
Головне завдання центрального банку – управління емісійною, розрахунковою та кредитною діяльністю.
2.Функції комерційних банків:
▪ ведення поточних рахунків;
▪ акумуляція строкових депозитів вкладників;
▪ видача грошових засобів з рахунків;
▪ перерахування з одного рахунку на інший;
▪ розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів, куплі-продажу цінних паперів та ін.
3. Елементом кредитної системи є також спеціалізовані кредитно-фінансові інститути:
◊ ощадні банки – фінансові установи, що спеціалізуються на обслуговуванні населення;
◊ іпотечний банк – спеціалізується на наданні довгострокових кредитів під заставу нерухомого майна та випуску заставних листів;
◊ інноваційний банк – спеціалізується на фінансуванні й кредитуванні інноваційних проектів;
◊ інвестиційний банк – залучає довгостроковий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам через випуск облігацій та інших видів боргових зобов’язань.
◊ зовнішньоторговельний банк – здійснює операції з кредитування експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розрахунками.
До складу кредитної системи входять і небанківські фінансові інститути: страхові компанії, пенсійні фонди, фондові біржі, брокерські фірми, фінансові компанії, міжнародний валютний фонд.