Тема №2 Загальні проблеми економічного розвитку.

План: 1. Суспільне виробництво та його структура, історичні форми.

2. Основні фактори виробництва, їх взаємодія та розвиток.

3.Закон зростання витрат і закон спадної віддачі.

4. Соціальна і економічна ефективність.

1. Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ. Процес відтворення: виробництво – розподіл – обмін – споживанням - - виробництво. Скільки існує людство – існує і відтворення, бо діє закон зростання потреб. Відтворення є просте (у кожному наступному циклі виробляється така ж кількість товару), розширене (виробляється більше товарів, або вищої якості).

В Україні з 1991 по 1996 рік була економічна криза – ніякого відтворення (рівень 1945 року). З 1998 – 2000 року – просте відтворення. Починаючи з 2000-2002 років – розширене відтворення.

Суспільне виробництво поділяється на дві сфери: матеріальне – сукупність галузей і сфер, що виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги: промисловість, с/г., будівництво, комунальне господарство, транспорт, торгівля тощо; нематеріальне – сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей: охорона здоров’я, освіта, інформатика, спорт, туризм, духовне виробництво.

Продукт сфери нематеріального виробництва набуває форми «товару-послуги», яка має ряд характерних ознак:

◊ сутність послуги, як правило, полягає не в матеріально речовій формі, а в корисному ефекті певної трудової діяльності;

◊ процес виробництва послуги збігається з моментом її споживання в часі й просторі (послуга лікаря, вчителя, музиканта, тренера тощо);

◊ послуга, як правило, не може накопичуватись і транспортуватися.

Між двома сферами існує тісний зв’язок і взаємодія. Сьогодні у сфері нематеріального виробництва та послуг розвинутих країнах зайнято понад 55% населення й виробляється від 60-75% валового національного продукту. Матеріальне виробництво створює матеріально-технічну базу для функціонування і відтворення як самого себе, так і сфери нематеріального виробництва. Нематеріальне виробництво задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурі, забезпечуючи умови для нормального відтворення працівників і сфери матеріального виробництва.

В Україні ці показники значно нижчі. Тому найважливіше стратегічне завдання для нашої економіки повинно бути прискорення розвитку галузей, що задовольняють духовні й соціальні потреби людей.

Форма суспільного виробництва – певний спосіб організації господарської діяльності, історично перша форма суспільного виробництва.:

♦ натуральне господарство – тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для власного та внутрішнього господарського споживання безпосередніми виробниками. Характерні риси:

• замкнутість економічної діяльності, самодостатність;

• ручна праця, примітивні засоби виробництва, просте відтворення;

• відсутність обміну, продукція розподіляється між учасниками господарства;

• панівна форма суспільного виробництва усіх докапіталістичних формацій;

♦ Товарне виробництво – форма організації суспільного господарства, коли продукти виробляються не для власного споживання їхніми виробниками, а спеціально для обміну, продажу. Основні риси:

• відкрита економічна форма господарства;

• між виробниками зв’язок через обмін;

• виробники економічно вільні у виборі товарів і партнерів.

Причини виникнення товарного виробництва:

◦ суспільний поділ праці (спеціалізація виробників);

◦ економічна відокремленість виробників (приватна власність).

Типи товарного виробництва: просте дрібне товарне виробництво (ремісники, селяни працюють на ринок) - докапіталістичне; розвинуте – приватна власність, наймана праця, машинна індустрія.

У сучасних умовах зростає ступінь загальності товарного виробництва: подальше поглиблення суспільного розподілу праці (виникнення нових галузей); розширення товарних відносин у нематеріальному виробництві; зростає чисельність населення, розширюється ринок найманої праці;

• товарне виробництво набуває всесвітнього характеру.

2. Фактори виробництва – всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ. По Марксу:

ˇ предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту;

ˇ засоби праці – річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці;

ˇ робоча сила –сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці, це здатність до праці.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить:

праця – фізична, інтелектуальна діяльність людини, спрямована на виробництво економічних благ і надання послуг;

капітал – економічний ресурс, сукупність усіх технічних, матеріальних, грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів і послуг;

земля – земля, лісові, водні ресурси, родовища корисних копалин тощо;

наука – специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство;

інформація – система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності.

екологічний фактор – система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, його відтворення;

підприємницькі здібності – фактор, який відображає діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

3. Закон зростаючих витрат – закон, відповідно до якого в міру того як економіка робить усе більше даної продукції, альтернативні витрати виробленої додаткової одиниці, виражені в можливостях виробництва іншої продукції, зростають.

Закон спадної віддачі – передбачає, що додатковий обсяг продукції від послідовного збільшення одного фактора виробництва зменшується, коли інші фактори залишаються сталими.

Закон спадної граничної корисності – із збільшенням обсягу споживання товару або послуги корисність кожної наступної споживаної одиниці продукції менша за корисність попередньої.

Закон спадаючої граничної продуктивності – закон, що демонструє залежність обсягів виробництва від приросту одного ресурсу при фіксованості інших.

Закон переважаючого зростання виробництва засобів виробництва – об’єктивний економічний закон капіталістичного розширеного відтворення, згідно з яким найшвидше зростає виробництво засобів виробництва для в-ва засобів в-ва, потім в-во засобів в-ва для в-ва предметів споживання і відносно повільніше – в-во предметів споживання. Розрив між виробництвом засобів в-ва і виробництвом предметів народного споживання повинен бути оптимальним, науково обґрунтованим, з урахуванням постійного зростання матеріального і культурного рівня народу.

4. Сучасна економічна теорія і світова практика господарювання оцінюють результати функціонування економіки країни двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва.

Економічне зростання – це розвиток національної економіки протягом певного періоду часу, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту, валового національного продукту та національного доходу.

Ефективність виробництва – категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто, свідчить про якість економічного зростання. Формула ефективності виробництва – результати співвідносимо з витратами. Види ефективності: економічна (зниження сукупних витрат на одиницю продукції); соціальна (сукупність відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, людини.)

Показники економічної ефективності: продуктивність праці (обсяг продукції /ділимо/ кількість працівників; трудомісткість (вартість затрат живої праці // вартість одиниці продукції); матеріаловіддача (вартість продукції // вартість матеріалів); фондовіддача (вартість виробленої продукції//вартість основних фондів), капіталомісткість, фондомісткість.

Щоб визначити ефективність у цілому застосовується формула:

П

Р+М+Ф

Де, П – обсяг виробленої продукції, Р – затрати робочої сили, М – витрати матеріалів, Ф – витрати основних фондів.

Показники соціальної ефективності:

› розмір ВНП та НД на душу населення;

› рівень та якість життя населення;

› освітній та культурний рівень населення;

› рівень охорони здоров’я;

› тривалість робочого тижня;

› середня тривалість життя;

› стан екології місцевості.

Між економічною та соціальною ефективністю виробництва існує тісний зв'язок. Економічна ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем. У свою чергу, соціальний розвиток суспільства суттєво впливає на підвищення ефективності суспільного виробництва.

Рівень життя – рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами, необхідними для їхнього нормального існування.

Споживчий кошик – вартість основних матеріальних та духовних благ, необхідних для нормальних умов існування людини певної країни в конкретно-історичний період.