Лекція: № 7. Ринок та ринковий механізм План: 1. Суть ринку та функціонування ринкового механізму.
2. Інфраструктура ринку та недоліки дії ринкового механізму.
3. Види ринку.
4. Закон попиту і пропозиції.
Ринок - система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-грошових і фінансово-кредитних механізмів; певний спосіб організації економічного життя. Ознаки: самостійність учасників, комерційний характер їхньої взаємодії, конкуренція господарюючих суб’єктів, вільне формування цін на основі дії закону попиту і пропозиції.
Умови ефективного функціонування ринку:
1. Психологічна готовність суб’єктів.
2. Рівноправність всіх форм власності (державна, приватна, колективна).
3. Здатність суб’єктів діяльності впливати на рівень цін.
4. Розвинуте антимонопольне законодавство.
5. Наявність ринкової інфраструктури.
6. Розвиток маркетингової системи.
7. Конкурентна боротьба.
Функції ринку:
• регулювання: всіх економічних процесів – виробництво, обмін, розподіл та споживання, за рахунок звуження чи розширення попиту й пропозиції.
• стимулювання: створення дієвого механізму мотивації праці, спонукання до зниження витрат, підвищення якості, ефективності.
• розподільча: доходи виробників і споживачів диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.
• санації: ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентноспроможних господарств і підтримує найефективніші.
• інформативна: ринок через ціни інформує виробника, споживача про те, що вигідно виробляти й купувати.
• алокаційна: ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів.
• інтеграції: сприяє формуванню єдиного економічного простору як у державі так і в межах світової економіки.
• ціноутворююча. - Остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізація, перетворення продукту праці на товар.
• контролююча: контроль через вирівнювання цін.
Структура ринку — сукупність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку, світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними.
2. Інфраструктура ринку – сукупність галузей і підприємств занятих обслуговуванням суспільного виробництва. Підсистеми:
› організаційно-технічна ( товарні біржі, оптові ринки, ярмарки, промислові палати, сервісні центри, ріелтерські фірми, земельні аукціони);
› фінансово-кредитна ( банки, фондові біржі, валютні біржі, страхові компанії, ощадні каси, ломбарди, інвестиційні, пенсійні та інші фонди);
› державно-регулятивна (біржі праці, ліцензування, оподаткування, митна система, державні фонди для сприяння діловій активності тощо);
› науково-дослідницька, інформаційна ( консалтингові компанії, рекламні агентства, юридичні контори, рекламні агентства, спеціальні навчальні заклади).
Функції інфраструктури ринку:
правове і економічне консультування підприємств захист їх інтересів;
страховий захист підприємницької діяльності;
забезпечення фінансової підтримки і кредитування підприємств.
регулювання руху робочої сили;
здійснення маркетингового, інформаційного та рекламного обслуговування.
Сприяння матеріально-технічному забезпеченню і реалізації товарів та послуг.
Еволюція розвитку ринкових відносин:
1. Класичний вільний ринок(до середини ХІХ ст.) – держава не втручається в економіку, а грає роль «нічного вартового», який стежить лише за ретельним сплачуванням податків.
2.Регульований ринок (середина ХІХ-50ті роки ХХ ст..) характеризувався втручанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля монополій та захисту конкурентного середовища: змішана та соціально-регульовані форми. Соціально-регульована (Германія, 1989 р.) – розроблено теорію соціально-регульованої економіки: суть у перерозподілі доходів багатих на користь соціально незахищених.
Змішана – це тип регульованої ринкової економіки, коли в державі використовуються переваги планової економіки і позитивні риси ринкової економіки. (Японія, Швеція).
Переваги ринкової економіки
1.Висока економічна ефективність
2.Якісні товари і послуги, відсутність дефіциту товару.
3.Раціональна структура економіки. Дієвий механізм мотивації праці.
4.Саморегулювання як механізм адаптації до умов.
5.Економічна свобода.
Недоліки
1.Циклічна природа, нестабільність.
2.Байдужість до проблем довкілля, вичерпності ресурсів.
3.Нерівномірність у розподілі багатства нації.
4.Байдужість до вирішення соціальних проблем.
5.Неспроможність подолати монополізм в економіці.
Головні завдання держави в умовах ринкових економічних систем:
▪ правове забезпечення функціонування ринкового механізму;
▪ організація грошового обігу;
▪ захист і сприяння розвитку конкуренції;
▪ виробництво суспільних благ;
▪ стабілізація макроекономічних коливань;
▪ перерозподіл доходів через податкову систему;
▪ реалізація національних інтересів у світовій економіці.
4. Закон попиту і пропозиції.
Попит – це форма вираження потреби, пред’явленої на ринку і забезпеченої відповідною сумою грошей. Отже попит - це платоспроможна потреба.
Закон попиту – чим вища ціна на даний товар, тим менший на нього попит. На попит впливають такі фактори:
◊ дохід споживача;
◊ дія закону спадної граничної корисності (кожна наступна одиниця товару приносить менше задоволення);
◊ ціна товару, ціни на супутні товари;
◊ розмір ринку даного товару;
◊ наявність у продажу товарів дублерів (субститутів);
◊ суб’єктивні смаки, психологія, ментальність, традиції, кліматичні умови тощо.
Попит на різні товари постійно змінюється тому що економічне життя постійно розвивається. Крива попиту ніколи не залишається на одному місці, тому що її визначають багато факторів.
Пропозиція – це обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.
Закон пропозиції – чим вища ціна, тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринку впродовж певного проміжку часу. Обсяг пропозиції визначають такі нецінові фактори:
◊ технологічний прогрес;
◊ зміна цін на ресурси;
◊ зміна цін на споріднені товари;
◊
◊ очікування підприємця.
Ситуація на ринку, коли підприємці пропонують за певною ціною стільки товарів, скільки споживачі готові купити – ринкова рівновага. На графіку рівновага зображена точкою N, де перетинаються крива попиту (D) і пропозиції (S). Цій точці рівноваги відповідає рівноважна ціна P та рівноважний обсяг попиту і пропозиції Q:
◊ якщо ціна підніметься вище рівноважного рівня, то обсяг попиту зменшиться, а пропозиція зросте – надлишок запропонованих товарів;
◊ якщо ціна опуститься нижче рівноважного рівня, то попит зросте, пропозиція зменшиться – дефіцит товарів на ринку.
Ціна рівноваги означає, що покупці зорієнтовані продовжувати здійснювати закупівлю товарів у тих обсягах, у яких виробники погоджуються постачати їх на ринок. Якщо вся система цін виявляється у стані рівноваги, тоді настає загальна рівновага ринку.
Лекція № 9. Конкуренція і монополія.
План: 1.Конкуренція та її функції.
2.Основні види конкуренції.
3.Причини виникнення та форми монополій.
4.Монополістична конкуренція та наслідки монополізації економіки.
1.Термін “конкуренція” походить від латинського слова – зіштовхуюсь. Сьогодні в ринковій економіці відбувається зіткнення інтересів різних господарюючих суб’єктів як всередині окремих галузей так і між виробниками різних сфер.
Конкуренція – боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва, збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.
Внаслідок постійного характеру конкуренції за капіталізму вона набула рис економічного закону. Закон конкуренції – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між виробниками, виробниками і споживачами товарів і послуг, які є зовнішньою примусовою силою для підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, збільшення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва.
Позитивні сторони конкуренції – дія її як примусової сили, що змушує товаровиробників:
▫ економити виробничі ресурси, знижувати витрати виробництва та обігу;
▫ поліпшувати якість товарів і послуг;
▫ впроваджувати новітні досягнення науки і техніки у виробництво;
▫ впроваджувати нові форми організації виробництв і праці, нові форми і системи заробітної плати.
Негативні наслідки конкуренції:
▫ створення умов і сам процес збанкрутування значної кількості підприємств;
▫ диференціювання виробників, розвиток монополій;
▫ через відсутність державного регулювання – криза надвиробництва;
▫ зростання безробіття;
Функції конкуренції: регулювання, мотивації, розподілу, контролю.
Функція регулювання. Для того, щоб утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба.
Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс отримати великі прибутки, та ризик у вигляді збитків одночасно.
Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.
Функція контролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожного підприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдину можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим справедливіше ціна.
Політика держави в області конкуренції спрямована на те, щоб конкуренція могла виконувати свої функції.
В якості засобів в конкурентній боротьбі, для поліпшення своїх позицій на ринку, компанії використовують, зокрема, якість виробів, ціну, сервісне обслуговування, асортимент, умови поставок і платежів, рекламу тощо.
Існують різні стратегії конкурентної боротьби:
* віолентна – стратегія, при якій фірма, спираючись на свою силу гіганта, намагається домінувати на загальному ринку, витісняючи з нього конкурентів;
* патієнтна – не просто вузька спеціалізація, а зосередження всіх ресурсів на виробництві економічних благ, що користуються обмеженим попитом;
* комутантна – фірма легко йде на кардинальну зміну сфери комерційної діяльності, на яку інші фірми неспроможні;
* експлерентна – не просто поліпшення якості товарів та послуг, а пошук украй ризикованих, але неймовірно вигідних (у випадку успіху) революційних рішень.
Нечесна конкуренція – це діяльність господарського суб’єкта, спрямована на одержання комерційної вигоди, яка не виключає таких дій:
• дезінформація споживача, стосовно якості свого товару, або якості товару конкурента;
• використання товарного знаку або маркування інших фірм без дозволу останніх;
• переманювання провідних спеціалістів конкурентів, шпіонаж.
Отже центральним поняттям, що виражає сутність сучасних ринкових відносин є поняття конкуренції
Створення конкурентного середовища й подолання монополізму є одним з найважливіших напрямів економічної реформи в Україні. Ще в Законі про економічну самостійність України (серпень 1990 р.) та в постанові Верховної Ради "Про проекти концепції та програми переходу Української РСР до ринкової економіки" (листопад 1990 р.) передбачалося «провести роздержавлення і приватизацію, створивши справжнє підприємницьке середовище і ринкову конкуренцію». Проте здійснена в Україні приватизація ще не призвела до створення сприятливого для економічного зростання конкурентного середовища.
2. Основними видами конкуренції є вільна (чиста, досконала) та монополістична (недосконала). Вільна конкуренція : внутрігалузева та міжгалузева. Жодна з фірм не впливає на ринкову ціну. Наслідок внутрігалузевої конкуренції – перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва на єдину ринкову або суспільну вартість. Наслідок міжгалузевої конкуренції – єдина ринкова, або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.
За умов досконалої конкуренції ринкова ситуація характеризується монополією, тобто великою кількістю продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.
Ринок відкрито для кожного. Рекламні кампанії за цих умов не є надто важливими, бо для продажу пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок є прозорим і відсутні будь-які переваги. На ринку з подібною структурою ціна - це задана величина. Хоча ціна й формується в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але водночас кожен окремий продавець не здійснює жодного прямого впливу на ціну. Якщо продавець встановлює більш високу ціну, всі покупці відразу ж переходять до його конкурентів.
Якщо ж продавець встановлює більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, який буде орієнтовано на нього, через його незначну частку на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.
Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:
- велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;
- кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;
- бар'єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;
- жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси змінні фактори виробництва - мобільні;
- кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.
Недосконала конкуренція. На практиці конкуренція звичайно є недосконалою. Прикладами недосконалої конкуренції є монополістична та олігополістична конкуренція.
Монополістична конкуренція. За умов монополістичної конкуренції велика кількість виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні товари. Якщо за умов досконалої конкуренції фірми виробляють стандартизовану (однорідну) продукцію, то за умов монополістичної конкуренції виробляється диференційована продукція. Диференціація стосується передусім якості продукту чи послуг, завдяки чому у споживача складаються цінові переваги. Продукція може бути диференційована також за умовами після продажного обслуговування (для товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за інтенсивністю реклами тощо).
Таким чином, фірми на ринку монополістичної конкуренції вступають в суперництво не тільки за допомогою цін, але й шляхом всебічної диференціації продукції й послуг. Це відбувається передусім за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної кампанії, які наголошують на відмінностях товарів.
Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої за наступними ознаками:
- на ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;
для учасників ринку нема повної прозорості ринку, й вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;
підприємства прагнуть розширити свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;
доступ на ринок для нових продавців при монополістичній конкуренції утруднений через наявність переваг.
Олігополістична конкуренція. Олігополія характеризується небагато-чисельністю учасників конкуренції - коли відносно мала (в межах десятку) кількість фірм панує на ринку товарів чи послуг. Класичним прикладом олігополії є "велика трійка" в США - "Дженерал-моторз", "Форд", "Крайслер".
За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; диференціація - на ринках споживчих товарів.
Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін, розділу чи розподілу ринків або щодо інших способів обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.
Цінова конкуренція .Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами - так звана "війна цін". Вона здійснюється багатьма способами: зниженням цін, локальними змінами цін, сезонними розпродажами, наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами, подовженням термінів споживчого кредиту тощо. Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників або проникнення на вже засвоєний ринок.
Нецінова конкуренція. Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є нецінова конкуренція, тобто, що пропонується на ринок. Надходження на ринок продукції більш високої якості або нової споживчої вартості утруднює відповідні заходи з боку конкурента, позаяк формування якості проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і науково-технічної інформації.
Велику роль в неціновій конкуренції відіграє до- і після продажне обслуговування покупця. Передпродажне обслуговування включає задоволення вимог споживачів по умовах поставок: скорочення, регулярність, ритмічність поставок (наприклад, комплектуючих деталей і вузлів). Післяпродажне обслуговування передбачає створення різних сервісних центрів з обслуговування купленої продукції, включаючи забезпечення запасними частинами, ремонт и т.д.
3. У процесі конкурентної боротьби відбувалася концентрація виробництва – зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на крупних підприємствах. Централізація виробництва – збільшення масштабів виробництва продукції внаслідок об’єднання кількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням. Централізація капіталу – збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. І як результат – виникнення монополій.
Монополія – окремі наймогутніші підприємства або об’єднання кількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі монопольні прибутки. Першою монополізується сфера обігу – виникають найпростіші форми – картелі та синдикати.
Картель – об’єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.
Синдикат – об’єднання кількох підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. Нині синдикати існують переважно у сфері торгівлі, рідше – у сфері виробництва.
У процесі монополізації виробництва з’являються такі форми монополістичних об’єднань, як трест та концерн.
Трест- об’єднання підприємств однієї або кількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність. Тобто об’єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частину прибутку.
Концерн – об’єднання десятків чи сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об’єднання.
Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90% існують у формі багатогалузевих концернів. У 60-ті роки з’явилися і почали зростати конгломерати.
Конгломерат – монополістичне об’єднання, яке утворюється внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спільності.
Один продавець певного товару – абсолютна монополія – трапляється зрідка. Угода кількох фірм – олігополія.
Позитивні наслідки монополізації :
• більші можливості для розвитку сучасного виробництва, впровадження нової техніки і технології;
• розширення масштабів планомірного й організованого розвитку економіки, свідомого регулювання економічної системи;
• можливість завдяки масовому виробництву економити на витратах виробництва.
Негативні наслідки:
• практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту;
• вкладання коштів у проекти, які дають найвищу віддачу, з вилученням або зменшенням інвестицій у важливі але менш прибуткові галузі;
• придушення конкуренції – важливої рушійної сили економічного прогресу.
З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.
Тема: № 10. Підприємництво в ринковій економіці.
План: 1.Підприємництво: суть та умови функціонування.
2. Види підприємств. Малий бізнес.
3. Основні принципи діяльності підприємств.
1. Підприємництво - тип господарської поведінки, що ґрунтується на самостійності та незалежності суб'єктів, стосовно вибору: що, скільки, як, для кого виробляти. Підприємництво може розвиватися лише в певному економічному середовищі. Воно передбачає наявність у суб'єкта чітко визначеної сукупності прав і свобод щодо вибору: виду діяльності, джерел її фінансування, планування, доступу до ресурсів, організації і управління, шляхів збуту продукції. Економічна автономія підприємства фактично означає відмову від командних методів вирішення господарських завдань. Має існувати ринково-конкурентний режим господарювання, необхідна система законів, які б захищали підприємництво й забезпечували б стабільне ринкове середовище та стійкі "правила гри" на ринку.
Функції підприємництва:
новаторська функція полягає у сприянні процесу продукування нових ідей, створення нових товарів і надання нових послуг;
організаційна - передбачає впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати;
• господарська – означає найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформативних ресурсів;
соціальна - полягає у виготовленні товарів і послуг, необхідних суспільству відповідно до головної мети виробництва, вимог дії основного економічного закону;
особиста - передбачає самореалізацію власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи.
Особливості підприємництва:
це гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, найновіші досягнення НТП, сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці;
утверджує почуття господаря у кожного з учасників суспільного виробництва;
як дійова організаційно-господарська творчість, сприяє вільному розвитку працівника, впровадженню демократичних принципів.
Широкий розвиток підприємництва найповніше відповідає вимогам природно-історичного процесу суспільного розвитку.
2. На підприємствах відбувається поєднання працівників із засобами виробництва, причому від характеру такого поєднання значною мірою залежить тип підприємства. Відповідно до цього критерію в Україні та багатьох інших країнах функціонують такі види підприємства:
• державні - засновані на державній формі власності. Оскільки вона поділяється на загальнодержавну та комунальну, відповідно, розрізняють загальнодержавні та комунальні підприємства.
• колективні - засновані на власності трудового колективу. їх поділяють на: колективні, кооперативні, підприємства громадських організацій тощо.
• приватнокапіталістичні - засновані на власності окремої особи, яка наймає робочу силу.
• акціонерні - засновані на власності декількох власників капіталу, які наймають робочу силу.
• індивідуальні - засновані на приватній власності фізичної особи та її особистій праці.
• сімейні - засновані на праці членів однієї сім'ї.
• спільні - засновані на поєднанні різних форм власності, в тому числі із залученням іноземного капіталу. Майже 90% таких підприємств у розвинутих країнах світу підприємства з обмеженою відповідальністю.
Співвідношення між основними видами підприємств, насамперед між державними і недержавними, змінюються в процесі еволюції економічної системи, конкретної соціально-економічної ситуації в суспільстві.
Малий бізнес. В усіх розвинених країнах світу кількісно переважають малі підприємства, причому до них відносять різні за величиною підприємства, на яких зайнято до 500 працівників, в Україні у промисловості і будівництві - до 200, а в інших сферах матеріального виробництва - до 50 працівників.
Своєрідний ренесанс малого бізнесу почався з розгортанням НТР, яка посилює процес спеціалізації, кооперування виробництва, формує великий попит на вузько спеціалізовану продукцію.
Малий бізнес в нашій країні фактично не розвивався. Проте перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого бізнесу. Дрібне підприємство немислиме без ринку, адже воно безпосередньо не регулюється державою: економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватись лише через ринок., крім того, індивідуальне дрібне підприємництво розвивається внаслідок дії ринкового механізму, який зумовлює виникнення певної кількості безробітних.
Приватна власність - неодмінна умова дрібного підприємства, без неї воно неможливе!!
Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення своєї сфери для діяльності:
яка найбільше відповідає нахилам і знанням підприємця, і де він може розраховувати на оптимальний підприємницький успіх;
використання нових видів продукції, нових технологій, свого "ноу-хау";
орієнтація не лише на внутрішній ринок, а й на зовнішній;
правовий захист своєї продукції, свого товарного знаку.
Малі підприємства мобільніші в управлінні, в переорієнтації на випуск нових товарів і послуг, в експериментаторстві. Для його заснування потрібен не великий капітал. Вони забезпечують робочими місцями населення.
3. Основні принципи діяльності підприємства: в законі України "Про підприємство" зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству, а саме:
• вільний вибір діяльності;
• залучення для здійснення підприємницької діяльності на добровільних засадах майна та коштів юридичних осіб;
• самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється. Встановлення цін відповідно до законодавства;
• вільний найом працівників;
• залучення і використання різних видів ресурсів, використання яких необмежене законодавством;
• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення необхідних платежів;
• самостійне здійснення підприємцем як юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності;
• самоокупність.
Тема: № 11. Управління в ринковій економіці.
План: 1Маркетинг і його функції в ринковій економіці.
2. Менеджмент і сучасна організація виробництва
1. Маркетинг – система організації й управління діяльністю фірми щодо розробки нових видів товарів, їх виробництва і збуту на основі вивчення ринку і потреб споживачів з метою отримання прибутку.
Схема маркетингу: вивчення попиту – проектування товару – розробка – виготовлення – задоволення потреб споживачів – прибуток.
Категорії маркетингу: потреба – відчуття нестачі чогось необхідного;
Запити – потреби, підкріплені купівельною спроможністю;
Товар – все, що пропонує ринок для задоволення потреб;
Обмін – отримання сторонами цінностей, що мають для них інтерес;
Угода – обмін, умови якого сторони визначили;
Ринок – сукупність потенційних та наявних покупців товару, угод;
Споживча цінність – співвідношення між перевагами, які споживач отримує в результаті придбання та використання товару, та витратами на його придбання.
Задоволення споживача – залежить від того, наскільки виправдане його очікування, сподівання.
Основні види маркетингу :
• орієнтований на товар;
• орієнтований на споживача;
• єдиний інтегрований маркетинг – найефективніший сьогодні.
Програми маркетингу поділяються на: короткотермінові (до 1 року);
Середньотермінові (до 5 років), довготермінові (до 10-15 років).
Стратегія маркетингових програм – розроблення політики поведінки компанії.
Тактика – процес формування та виконання завдань фірми на конкретний
проміжок часу.
Основні принципи маркетингу:
1. В роботі орієнтуватися на точному знанні потреб споживача і реальних можливостей фірми;
2. Забезпечення довготермінової результативності;
3. Органічне поєднання маркетингової стратегії і тактики;
4. Вплив на формування потреб споживача, постійне оновлення асортименту;
Концепції маркетингу:
Концепція вдосконалення виробництва, вдосконалення товару, інтенсифікації комерційних зусиль, маркетингу, соціально-етичного маркетингу, стратегічного маркетингу.
2. Менеджмент – 1) вивчає найбільш раціональну організацію і управління виробництвом, колективом.
2) ефективне використання і координація таких ресурсів, як капітал (виробничий, фінансовий, людський, інформаційний ) для досягнення мети з максимальною ефективністю.
Мета менеджменту – отримання (збільшення) прибутку;
підвищення ефективності господарювання;
задоволення потреб ринку;
вирішення соціальних проблем.
Менеджер – професіонал по організації і управлінню виробництвом, збутом, сервісом, що має адміністративно-господарську незалежність:
*Вищий рівень – визначає основні напрями діяльності підприємства, його мету, завдання, стратегію розвитку;
*Середній рівень – практична реалізація рішень, координація роботою нижньої ланки;
* Нижній рівень – керівництво діяльністю безпосередніх виконавців.
Організація – це об’єднання двох і більше людей, які мають загальну мету і працюють разом для її досягнення: формальні/неформальні; прості/складні; керуючі/керовані підсистеми.
Зовнішнє середовище організації: а) фактори прямого впливу: постачальники сировини; споживачі продукції; конкуренти; законодавчі акти; НТП. б) фактори непрямого впливу: стан економіки в державі; політичне становище в державі; міжнародне становище; соціально-культурні фактори; профспілки.
Внутрішнє середовище організації :
● цілі - конкретні значення, яких намагається досягнути організація /довгострокові, середньострокові, короткострокові/.
● завдання – спосіб досягнення цілей.
● технологія – засіб перетворення вхідних ресурсів у бажані продукти.
● структура – логічна взаємодія рівнів управління, яка забезпечує досягнення мети, при найбільш ефективному використанні ресурсів.
● люди – в організації розглядаються в 3-х аспектах: поведінка окремої людини; поведінка людини в групі; поведінка людини-керівника.
Інструменти управління ▼ Ієрархія – базується на примусі вищестоящого над нищестоящим; ▼ Культура – базується на дотриманні напрацьованих суспільством традицій, ритуалів, норм поведінки; ▼ Ринок – базується на балансі потреб і можливостей.
Методи управління: адміністративно-командні, економічні, соціально-психологічні, ідеологічні, правові.
Методи розв’язання конфлікту: ухилення, згладжування, примус, компроміс, розв’язання конфліктної проблеми.
Функції управління – загальні : організація, планування, мотивація, координація, контроль; специфічні: особливості управління на конкретному підприємстві.
Планування – відокремлений вид управлінської діяльності, який визначає перспективу і майбутній стан організації. Поділяється на:
1.Стратегічне планування: визначення місії організації → визначення цілей організації → оцінка і аналіз зовнішнього середовища → управлінське дослідження сильних та слабких сторін організації → аналіз стратегічних альтернатив → вибір стратегії.
Планування реалізації стратегії: реалізація стратегії → оцінка стратегії.
Мотивація – це управлінська діяльність, яка забезпечує процес спонукання себе та інших працівників на дії, спрямовані на досягнення особистих цілей або цілей організації. Базується на двох категоріях: потреби – первинні/ вторинні, винагороди – внутрішні/ зовнішні.
Потреба - це фізіологічне чи психологічне відчуття нестачі чогось:
Первинні – (фізіологічні) виникають з моменту народження і закладені в природі людини / сон, їжа, секс/.
Вторинні - (психологічні) виникають в процесі спілкування з іншими людьми /успіху, влади, причетності, поваги, самовираження/.
Контроль – вид управлінської діяльності по забезпеченню процесу перевірки правильності управлінських рішень, в напрямі здійснення необхідних коректив: попередній/ поточний/ підсумковий.
Прогнозування – це спосіб, при якому використовують нагромаджений у минулому досвід та побічні припущення з метою визначення майбутнього на сучасному етапі: економічні, соціальні, розвитку конкуренції, розвитку НТП.
Управлінське рішення – це вибір альтернативи, результат обговорень, постанов, висновків, спрямованих на реалізацію цілей управління (загальні / часткові; перспективні/ поточні; прийняті на вищому/середньому/нижчому рівні; запрограмовані/ незапрограмовані/ компромісні; інтуїтивні/ раціональні; одноособові/ колегіальні/ колективні.