Тема : №3 Економічні відносини власності

План: 1. Місце власності в економічній системі

2. Еволюція форм власності і тенденції їх розвитку в Україні.

3. Процеси приватизації в Україні.

1. Власність - це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів (а не відношення до об’єкту).

Власність визначає :

◊ суспільний спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва;

◊ специфічність дій економічних законів певної економічної системи;

◊ цілі та мотиви виробництва;

◊ характер розподілу і споживання створеного продукту;

◊ класову і соціальну структуру суспільства;

◊ панівну систему політичної та економічної влади.

Привласнення – конкретно-суспільний спосіб оволодіння річчю. Вихідний момент – сфера виробництва, де створюється об’єкт власності і його вартість – кому належать засоби виробництва, той і привласнює результати.

Відчуження – позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом. Власність – це завжди відчуження.

Об’єкти власності – все те, що можна привласнити чи відчужити: засоби виробництва, нерухомість, природні ресурси, предмети особистого споживання, гроші, цінні папери, інтелектуальна власність, культурні та історичні цінності, робоча сила тощо.

Суб’єкти власності – персоніфіковані носії власності.

• окрема особа – людина – фізична особа;

• юридична особа – організації, підприємства, установи, об’єднання;

• держава в особі органів державного управління;

• декілька держав, або всі держави планети.

Юридичний аспект власності реалізується через право власності – сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності. Право власності визначається ще з часів римського права:

♦ володіння – початкова форма власності. Наявність у суб’єкта власності об’єктів з господарським володінням ними. Саме по собі володіння не означає повної власності.

♦ користування – виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання об’єктів власності;

♦ розпорядження – вища і всеохоплююча категорія прав власності, що передбачає розпорядника об’єкта його повним власником, а отже, має право самостійно вирішувати долю об’єкта (використовувати, продавати, обмінювати, дарувати, ліквідувати…).

Повна реалізація прав власності можлива лише при поєднанні всіх трьох прав.

У сучасній економічній науці застосовується більш деталізована система прав власності: право володіння, користування управління, на безпеку, на дохід, на безстроковість володіння, на заборону використання шкідливим способом, “зворотній” характер прав власності – повернення після закінчення угоди – всього 11 елементів. Така деталізація юридичних прав власності має не самодостатній характер, а має на меті гарантувати суб’єкту необхідні й достатні права для прийняття оптимальних економічних рішень.

Типи власності:

А) приватна власність (індивідуально-трудова – одноосібна/сімейна; з найманою працею – партнерська/корпоративна) – виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом власності та отримання доходу належить приватній особі (фізичній чи юридичній). Приватна власність є потужним фактором розвитку суспільства, стимулює підприємницьку ініціативу, надає економічну свободу вибору, право наслідування.

Індивідуально-трудова – фізична особа одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу, або членів сім’ї або найманого робітника.

Партнерська - об’єднання капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб з метою спільної діяльності, причому кожний учасник зберігає свою частку капіталу.

Корпоративна(акціонерна) – капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Поєднує риси суспільної та приватної власності. Реальне право на розпорядження і управління капіталом товариства мають лише ті, хто володіє контрольним пакетом.

Б) суспільна власність: (державна – загальнодержавна/муніципальна; колективна - кооперативна/трудового колективу/громадських та релігійних об’єднань) – означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів .Суб’єкти є рівноправними співвласниками. Основна форма індивідуального привласнення – розподіл доходу, міра його розподілу – праця.

Державна –система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи державної влади:

• загальнодержавна – спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється між окремими учасниками економічного процесу (природні ресурси, транспорт, зв’язок, дороги, навчальні заклади, оборонні, космічні об’єкти, армія) – вона необхідна державі для виконання економічних, соціальних та оборонних функцій.

• муніципальна (комунальна) – власність, що перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району).

кооперативна – об’єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Кожен член має однакові права на управління та дохід відповідно до внесеного паю і трудового вкладу членів:

• власність трудового колективу – суспільна власність колективу на умовах викупу чи оренди. Якщо підприємство викуплене за рахунок накопиченого прибутку – неподільна власність колективу. Якщо – за рахунок особистих доходів – пайова власність.

• власність громадських та релігійних об’єднань – створюється за рахунок власних коштів, пожертв.

В) Змішана власність – поєднує різні форми власності: державно-приватна; державно-кооперативна; приватно-колективна; із залученням іноземного капіталу.

У розвинутих країнах Заходу з метою забезпечення ефективнішого функціонування виробництва відбувається процес об’єднання підприємств різних форм власності, однак за умови збереження кожною із них своєї базової якості. У результаті створюються комбіновані форми власності: концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи та ін.

В Україні конституційно дозволено існування приватної, колективної (приоритетна), державної власності. Допускається існування змішаних форм, власності інших держав, міжнародних організацій, юридичних осіб інших держав.

3 Приватизація – процес передачі або продажу об’єктів державної власності одноосібним чи асоційованим приватним власникам. Наслідок – зміна форм власності.

Роздержавлення – процес обмеження втручання держави в економіку, переведення державних підприємств на комерційні засади господарювання, створення умов для зростання кількості господарюючих об’єктів – основа першого етапу реформ в Україні.

Соціальні і політичні особливості в Україні після розвалу Союзу:

~ 90% державної власності + земля;

~ багатство створювалось всім суспільством – проблема його справжньої оцінки, справедливого розподілу;

~ високий рівень монополізму – втрата конкурентноздатності економіки;

~ хаос в економіці через розрив традиційних господарських зв’язків;

~ відсутність в українській ментальності ринкового економічного мислення – зрівнялівка як показник справедливості;

~ відсутність сильної, професійної, демократичної влади, корупція.

Мета приватизації: формування прошарку приватних власників; підвищення ефективності функціонування підприємств; сприяння демонополізації економіки; збільшення надходжень до державного бюджету; залучення іноземних інвестицій.

Способи приватизації в Україні: викуп і безкоштовна передача.

1. Викуп об’єктів малої приватизації – власник працівник об’єкту.

2. Викуп державного майна підприємства за альтернативним планом приватизації.

3. Викуп державного майна зданого в оренду.

4. Продаж за комерційним конкурсом.

5. Продаж з відстрочкою платежу.

6. Продаж на аукціоні.

7. Продаж акцій відкритих акціонерних товариств.

Етапи приватизації в Україні:

Перший - 1992-1994 роки – підготовка реформ, розробка нормативно-законодавчої бази, формування Фонду державного майна. Здійснення малої приватизації.

Другий – 1995-1997 роки – масова приватизація. Продаж за майнові та компенсаційні сертифікати, житлові чеки. Створення приватного сектору. Початок приватизації великих об’єктів.

Третій – 1998-2000 роки – завершення масової приватизації паперів. Початок приватизації із залученням грошей. Формування оптимальної структури форм власності й пошук ефективного власника.

Сьогодні вже усунена державна монополія на засоби виробництва!!!

У подальшому передбачається:

• акцент на ефективність приватизаційного процесу;

• створення сприятливого інвестиційного клімату;

• якісні зміни в механізмі державного регулювання.

Акція – цінний папір, який засвідчує вкладення певної кількості капіталу і дає право її власникові на отримання певного доходу з прибутку акціонерного товариства.

Дивіденд – дохід, одержуваний власником акції із прибутку акціонерного товариства.

Акціонерне товариство – господарська організація, створена на основі централізації грошових коштів шляхом продажу акцій.