Лекція 5. (2 години)

Виникнення права інтелектуальної власності на твори науки, літератури і об’єкти суміжних прав.

1. Право авторства.

2. Право на ім’я.

3. Право на збереження цілісності твору.

1. Право авторства.

Згідно з українським законодавством про авторське право авторство виникає з моменту виникнення твору. Первинним власником виключних прав, пов’язаних зі створенням і використанням творів науки, літератури та мистецтва, є автор. Йому належать особисті немайнові та майнові права.

Права авторів поділяються на:

1) Особисті немайнові права. Вони невідчужувані та не можуть бути передані іншим особам. Можуть захищатися спадкоємцями автора.

2) Виключні майнові права. Вони можуть передаватись автором і його правонаступниками відповідно до авторського договору, у спадок або іншим способом. Майнові права будуть детально розглянуті в наступній лекції.

3) Право на винагороду. Автор або правовласник має право на справедливу винагороду за будь-яке використання твору. Законом передбачена можливість використання твору без дозволу автора, але з виплатою йому винагороди.

Особисті немайнові права є невідчужуваними правами автора і не можуть бути передані іншим особам.

До немайнових прав автора належать:

• право авторства;

• право на ім’я;

• право на псевдонім;

• право на збереження цілісності твору;

• право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору.

Одним з найважливіших прав, яке виникає в творця, є право авторства – право визнаватися автором свого здобутку. Беззаперечним доказом існування поняття авторства в стародавні часи може слугувати папірус Честер-Бітті IV (датується часом Нового царства в Єгипті), в якому про авторів літературних творів написано таке: „...досі виголошують їхні імена через книги, що вони створили, оскільки вони (книги) були хороші та пам’ять про тих, хто їх створив, зберігається вічно”. Поза сумнівом, подібні рядки були написані в суспільстві, де високо цінували значення книг та їхніх авторів. Однак ідеальними авторами визнавалися лише автори давнини, твори яких за структурою, стилем й навіть змістом намагалися наслідувати їхні нащадки.

Типовим порушенням права авторства є плагіат.

ПЛАГІАТ – це оприлюднення повністю або частково чужого твору під іменем особи, що не є автором цього твору. Явище плагіату має багатовікову історію, проте в українському законодавстві обґрунтування цього терміна вперше з’явилося в липні 2001р. Факти існування плагіату датуються часами Стародавньої Греції та Римської Імперії. Давньоримський поет Марціал першим застосував термін „плагіатор”, що означав „викрадач чужих рабів”, до літературних грабіжників. Плагіат проявляється в багатьох формах, поділити його на різновиди можна за обсягом привласненого матеріалу – повний і частковий плагіат; а також за ступенем автентичності (подібних або сумнівних) текстів – прямий і опосередкований плагіат. Для доведення плагіату ефективним способом є експертиза (лінгвістична, фоноскопічна та інші). На наш час єдиним дієвим методом боротьби з плагіатом є саморегулювання. За межами України існує багато структур соціальної відповідальності ЗМІ перед суспільством, а в редакціях практикують уведення в штат посади омбудсмена - людини, що стоїть на варті прав людини. У стародавній скандинавській мові це слово мало таке значення: „Людина, що стежить за тим, щоб сніг, лід і бруд були прибрані з вулиць та димові труби були очищені”. Омбудсмени отримують і розглядають скарги, що надходять до редакції, контролюють роботу журналістів і намагаються запобігти випадкам недостовірності інформації, недотримання прав авторів та плагіатові. За даними Всесвітньої організації прес-омбудсменів, залучення до штату видань цих працівників призвело до зменшення кількості позовів до ЗМІ на 30-50%. Водночас статистика вітчизняної судової практики засвідчує пріоритетність судового способу охорони авторських прав серед журналістів. Найчастіше об’єктом конфлікту є стаття (78%), інтерв’ю, малюнки (2%), фотографії (3%), інше -14%.

Звинуваченню в плагіаті може бути піддано як маловідомого автора, так і всесвітньо відомих митців.