2. Композиція. Композиція в драматургії.

Слово «композиція» походить від латинського composition, що позначає «твір, зіставлення, з'єднання, зв'язок». У мистецтві це слово означає з'єднання, сполучення окремих компонентів у єдине ціле. Ключове слово тут – «єдине». Композиція, яка розвалюється, саме і приводить до порушення цілісності, «клаптевості» усієї речі.

Екранні мистецтва синтетичні по своїй природі, тобто з'єднують у собі масу елементів інших мистецтв. Ми використовуємо кадр, і він повинен підпорядковуватися законам композиції зображення. Використовуємо звук – значить повинні знати закони мистецтва, що їм займається – музичною композицією. В основі наших речей лежить драматургія, закони композиції якої розроблені в літературі. Діюча  природа, сполучення мізансцен і їхній розвиток у просторі і часі відносить нас до театру – і т.д.

Пізнати все це було б неможливо, якби не проста істина: усі закони композиції – не вигадка деяких маніяків формалізму, а закони сприйняття простору і часу людською психікою. Вони не вигадані, а відкриті. Не визнаючи цих законів, не дотримуючи їх Ви будете воювати не з правилами, а із самою людською природою – своєї і глядача. Як Ви думаєте, за ким завжди залишиться поле бою?

Ці відкриті закони єдині для всіх мистецтв. Просто кожне з них їх відкрило,  розробило і використовує ті елементи, якими користається, тобто які важливі для сполучення в єдине ціле його елементів.

У загальному виді ми можемо сформулювати композицію, як закони з'єднання і сполучення елементів твору в просторі і часі в єдине ціле.

 Що це означає? А те, що у вірно вибудованому твору неможливо без порушення сприйняття, а то і без його руйнування поміняти місцями чи вилучити які б то ні було його частини.

Більшість практиків, навіть з тих, хто ніколи не відкрив ні однієї книги по композиції, рано чи пізно інтуїтивно «натикаються» на них. Для них важливо тільки вивести у свідомість те, що вони вже інтуїтивно схопили – це дає можливість усвідомленого вибору і прорахунку результату того чи іншого рішення. А для тих, хто робить перші кроки чи зацікавиться більш глибоким вивченням законів композиції, ця стаття стане першим кроком до серйозних праць і підручників, присвяченим цим питанням. Тут же – «вичавки» основних положень, зроблена практиком для практиків – «пам'ятка на щодня»

Закони композиції

Вибудованість твору , композиційна цілісність – самий істотний момент у його сприйнятті. К. С. Станіславський говорив про те, що мистецтво взагалі «зароджується з того моменту, як створюється безупинна лінія звуку, що тягнеться, голосу, малюнка, руху». Мистецтво вибудовування цієї лінії власне кажучи і є мистецтво композиції.

Виходить, перший із законів будь-якої композиції – закон цілісності.

ЗАКОН ЦІЛІСНОСТІ – приведення всіх елементів твору до єдиного цілого, безупинного  в часі і просторі.

Але адже не кожна деталь має цінність. Деталі можуть дати нам ключ до зчитування ситуації чи характеру персонажа. А можуть навпаки, захаращувати річ непотрібними подробицями, заплутувати сприйняття, закривати головне. У якому випадку деталь виявляється життєво важливою, а в якому – зайвою, завжди вирішує тільки сам автор.

Припустимо, герой вашого фільму, має звичку сякатися в хустку як ієрихонська труба. Якщо вам потрібно і важливо показати його хамство – деталь ця, як один з типових проявів хамства, буде дуже виразна. Але якщо ви знімаєте роботу, де персонаж має іншу іпостась, тобто ця деталь не буде для нього типовою рисою загального характеру ( чимало яка шкідлива звичка може випадково затесатися в характер?) то, ця деталь буде руйнувати створюваний вами образ. А якщо персонаж виступає як функція, то деталь ця буде привертати увагу, акцентувати на його особистій якості, що не має ніякого відношення до справи, але відверне від основної лінії.

Тобто, критерій тут один – чи допомагає ця деталь у створенні образу, чи є вона необхідною для розкриття даної ситуації чи персонажа, або випадкова, така, що нічого не додає до розкриття основної ідеї речі і характеру героя. Чи сполучається вона з іншими елементами чи навпаки входить з ними в логічне протиріччя.

Значить другий закон композиції – це закон типізації.

ЗАКОН ТИПІЗАЦІЇ – добір основних деталей відбувається за принципом їхньої типовості для даної ситуації чи персонажа, як представника якої-небудь спільності відібрані типові елементи повинні бути тотожні один одному і загальному задуму.

Але якщо ми будемо відбирати в персонажу чи ситуації лише деякі типові риси, то в підсумку одержимо на екрані замість живої людини і події лише деякий звід загальних місць, таку собі наукоподібну класифікацію типових ознак, що не мають ніякого відношення до художньої творчості. Адже кожний з нас цікавий і вартісний як персона, а кожна ситуація заражає нас емоційно не як варіації загальної схеми, а завдяки своїм особистісним якостям – тобто відбиратися повинні не тільки типові, але і характерні деталі. Виходить, типізація не повинна відмітати чи відсувати на третій план особистісних, індивідуальних рис, як це не рідко відбувалося, наприклад, у соцреалізмі. Тому третім законом композиції є закон сполучення і зіставлення.

ЗАКОН СПОЛУЧЕННЯ І ЗІСТАВЛЕННЯ– елементи, відібрані як типові чи характерні не повинні суперечити один одному і руйнувати розуміння їх семантичного – як значеннєвого, так і образного – значення.

Але що буде, якщо ми відберемо всі деталі по одній ознаці? Але що буде якщо ми буде грати музику, тарабанячи по одній ноті чи писати картину однією фарбою? Музика усе-таки виходить завдяки різниці міжнотних інтервалів, а картина – різниці кольору, півтонів і відтінків. Але ж робити з живої людини абсолютно позитивного у всіх деталях і проявах героя (де ви бачили таких людей у житті?) – такий же «барабанний бій» по одній клавіші?!

Саме за це – і зовсім справедливо – були облаяні сучасною їм та й пізнішою критикою герої багатьох пригодницьких романів 18 століття (той же Айвенго), і герої-супермени сьогоднішніх американських бойовиків, і ті ж твори соцреалізму – у кожнім з них і героїв, і лиходіїв мазали однією фарбою, що в підсумку приводило до створення не живої людини, а лише деякої схеми, отакому роботу, набитому до відказу якимись достоїнствами чи навпаки, недоліками.

Більш того, навіть типові риси ніколи не бувають одноплановими. Наприклад, достеменно відомо, що німецька нація, схильна до педантизму і сухого раціоналізму, при цьому відрізняється самою що ні на є примітивною (у нашому розумінні, звичайно) сентиментальністю. Що чим більш жорстока, жадібна і злісна людина, тим більше високі виправдання – «спільним благом» чи «вищою справедливістю» – він буде знаходити своїм учинкам (згадайте тих же революціонерів і їхнього виправдання своєї патологічної мізантропії). Більше усіх хвастатися своїм інтелектом і пізнаннями у всіх областях властиво саме дурням. «Усе пізнається в порівнянні» - говорили древні.

От ця властивість людської психіки і її метод пізнання реальності одержали назву Закону контрастів. Саме його і мав на увазі К. С. Станіславський, радячи при створенні образу будь-якого персонажа шукати «дурне в гарному і гарне в злом».

ЗАКОН КОНТРАСТІВ – елементи, що зіставляються, повинні, не порушуючи законів «цілісності» і «сполучення і зіставлення», бути контрастні, конфліктними по відношенню друг до друга, підкреслюючи, відтінюючи діапазоном розходжень і розмаїтості й один одного, і їхнє співвідношення.

Це стосується і кожного з персонажів, і їхніх співвідношень один з одним, і всіх ситуацій речі.

Виходить парадокс: закон типізації вимагає тотожності, а закон контрасту – конфліктності і розмаїтості. Виходить, повинен бути деякий принцип, точка, що приводить їх до згоди, до тієї самої цілісності,  що проголошує перший закон композиції. Ця точка в композиції зветься Законом підпорядкування ідейному задуму.

ЗАКОН ПІДПОРЯДКУВАННЯ ІДЕЙНОМУ ЗАДУМУ– всі елементи твору повинні підпорядковуватися єдиному авторському задуму, сформульованому в ідеї твору і меті його створення (надзадачі).

Ще раз нагадаю, що закони ці є кореневими не тільки для мистецтва, але і для людської психіки. А значить порушення їх – «кримінал», як і порушення юридичного закону в соціумі.

Але раз були відкриті ці загальні закони, значить існують і деякі прийоми що допомагають досягти необхідних результатів, що ними вимагаються.

Наступний прийом – приведення композиційного центру до центру сюжетному, служить для реалізації закону підпорядкування ідейному задуму. Центр композиції, як найбільш акцентний, що сильніше притягає увагу, повинен збігатися з центром сюжетним, у якому виражається основна ідея твору. У такий спосіб забезпечується найбільш повне сприйняття ідеї. Цей центр знаходиться в точці 2/3 від початку речі і називається «Золотим перетином»

Розташування головного на 2-м плані, вибудовування кульмінації і золотий перетин – окремі методи реалізації цього прийому.

Закон сполучення і зіставлення реалізується у використанні тотожних елементів, а закон контрастів – у загостренні конфліктів, у т.ч. конфліктів внутрікадрових.