Бунін про кінематограф

      Як відомо, почуттів у людини п'ять, однак часто приходиться чути про шосте серцеве почуття, що не зв'язане безпосередньо з жодним з п'яти відомих зовнішніх почуттів, а панує над ними, і проникає, і почуває там, де око не бачить, і вухо не чує, і рука не сприймає. Ця різниця між видимим і почуваємим дуже добре і, що головне для нас, наочно показана у вірші Буніна "На винограднику".

У першому чотиривірші Бунін бачить те, що бачать усі, ця картина цілком об'єктивна. Лірична зав'язка вірша полягає саме в описі сліпучого сонячного вогню. "Променистий відблиск моря", "білизна шосе" предметно представляють нам його. Але перше, що ми помічаємо, як тільки доберемо зміст усього вірша, це те, що картина показана в першому чотиривірші спрямована на зображення грубої сили сонячного світла. Сонце покриває собою все. У його присутності все повинно замовкнути і зупинитися, у його присутності майже буквально не можна дихати.

      Антифоном до першого звучить остання строфа, де Бунін тільки почуває те, що в першій строфі він бачив. У першій строфі переважає сонячне світло, що уособлює собою великий об'єктивний світ. В останній серцеве почуття, що є внутрішнє світло душі.       Світло душі, як і сонячне світло, здатне охопити весь всесвіт, але у світлі душі світ відкривається глибше. Світло душі проникливіше сонячного світла, він не зупиняється на поверхні предметів і стихій, а проникає в їхній смисл. Він не оглушає світ, змушуючи його зовні підкоритися грубій силі, а перетворює його і цим царствено скоряє і суть світу, і істоту самого сонячного світла. Тільки завдяки чому і може існувати цей вірш, як твір мистецтва.

      Контраст сліпучого світла дня і внутрішнього півмороку будинку. Контраст слабості зовнішнього простого людського зору і сили внутрішнього серцевого зору-почуття. І нарешті "прямій, гарячий промінь", що, як значеннєва вісь, з'єднує все про що сказане у вірші: світло і пітьму, зір і почуття...      Усе це нагадує нам кіно, у тім його таємничому смислі, про який говорилося в першій частині цього есе.

      Темна внутрішність кінокамери, промінь, що йде крізь "тісні ворота" діафрагми; людина з його внутрішнім світом на вістрі цього "прямого, гарячого променя", що скоряє нелюдський зовнішній світ, що робить його своїм власним, і виходить, придатним для людського життя, а не тільки для рослинного виростання. Кінокамера, як мікрокосм. Кінокамера, як будинок людської душі. Цілком зрозуміло, як душа попадає в кінокамеру!

  Кіно, телебачення, відео, анімація, мультиплікація, віртуальна реальність, кліпи і телереклама - усе це поєднується поняттям "екранна творчість". Автори кожного з цих видів творів ставлять собі за мету вступити в спілкування з глядачем за допомогою екрана. Тому термінологія для усіх творців повинна бути однаковою. Сьогодні режисер створює кінофільм, завтра його запросили робити передачу, через місяць йому довірила зробити кліп знаменита співачка. Учора він працював з однією командою, завтра він буде працювати зовсім з іншими людьми.     Загальна мова - поняття не тільки образне. Режисер повинен розуміти оператора, оператор - ведучого, ведучий - сценариста, сценарист - художника, художник - монтажера, монтажер - асистента і т.д. Режисер, як головна фігура творчого процесу створення екранного твору, зобов'язаний володіти спеціальною термінологією в досконалості, уміти порозумітися професійною мовою чітко і точно, виключаючи можливості невірного тлумачення змісту своїх завдань, планів, ідей.  

Було би помилкою зводити майстерність до технічної сторони творчості, і усе-таки від ступеня оволодіння засобами вираження багато в чому залежать виразність, точність і глибина передачі авторської думки.

/Далі треба розповідати про зображально-виразні засоби, композицію, мізансцену тощо/