18. Марксистська філософія

Марксистська філософія представлена Марксом, Меренг, Плеханов, Ленін, Лукаш, Павлов, Шинкарук. Марксизм - філософія, яка охоплює кінець 50-х рр. 20 ст. і по наш час. Заслугою марксизму є матеріалістичне розуміння історії, яка полягає у: марксизм стверджує, шо основою життєдіяльності людини і суспільства є економічна сфера, процес виробництва, в який люди вступають об’єктивно, тобто незалежно від волі. Згідно із матеріалістичним розумінням історія розвитку людства класифікується як суспільно-формаційний процес. Під суспільно-економічною формацією марксизм розуміє історичний етап розвитку людства, який визначається взаємодією, співвідношення економічного базису з політичною надбудовою. Під економічним базисом насамперед розуміється сукупність виробничих відносин, насамперед відносин власності. Під політичною надбудовою розуміють насамперед держави, інші інститути політичної системи, які взаємодіють із економічним базисом і є його концентрованим виразом.

Відповідно до поняття суспільно-економічної формації марксизм історію людства розділив на 3 етапи. 1) до формаційний період (первіснообщинний лад) 2) формаційний період (рабовласницький лад, феодальний і буржуазний лад). 3) Пост формаційний період (комунізм). - марксизм визначає джерело розвитку суспільно-економічної формації і цим джерелом є класова боротьба. - Формою переходу від однієї суп.-екон. формації до іншої є революція. - Маркс стверджує, що комунізм - це такий етап розвитку людства, таке суспільство, у якому найбільш повно реалізується сутність і сенс людини. Марксизм створює теорію матеріалістичної діалектики, це означає , що діалектику він розглядає, як вчення, що є формальною єдність об’єктивної і суб’єктивної діалектики. Плехановим було створено комуністичне вчення про роль особистості в історичному процесі, де головна роль відводиться видатній особистості. До досягнень марксизму слід віднести ідею Джорджа Лукаша, що по мірі розвитку суспільства класова боротьба перестає бути джерелом розвитку суспільства. рушійною силою суспільства повинен постати інтилект і енергія молоді.

19. “Філософська антропологія”

Сутність антропологічного підходу зводиться до спроби визначити специфіку, основи та сфери власне людського буття, людської індивідуальності, творчих можливостей людини, виходячи із самої людини і через неї, пояснити її власну природу та природу навколишнього світу. філософська антропологія в широкому значенні - це філософське вчення про природу і сутність людини. як течія західної філософії зародилася у 20-х роках ХХ ст. Оснпредставники: М. Шелер, Г. Плеснер, А. Гелен, Е. Ротхакер, Н. Е. Хенгстенберг, О.Д.Больнов. оснантропологічні концепції: 1-біологічна (Гелен, Портман): людина є "біологічно недостатньою" істотою і не має можливості вести виключно природне існування. історія, суспільство та його установи - це форми доповнення біологічної недостатності людини. в анти суспільній та протиприродній поведінці людини і утверджується її родова сутність; 2- культурологічна (Ротхакер, Ландман): подолання абсолютизації як предметності, так і духовності людини, розгляд її як живої і творчої історичної особистості, що має три складові: 1) тваринне життя людини, 2) визначене пориваннями та почуттями Воно, 3)мисляче і само усвідомлене Я. людина є творцем і носієм культури, а культура розглядається як специфічна форма висловлення творчої відповіді особистості на виклик природи, як стиль життя і спосіб орієнтації у світі; 3- релігійна (Шелер, Хенгстенберг): становлення людини як духовної істоти є одночасно втіленням, здійсненням божественного в людині; людина як істота, відкрита для "ніщо" і для нескінченності; позиція ірраціоналізму, непізнаваність людини, пошук її споконвічної природи, яка розкривається в "життєвому світі" людини, непідвладному розуму та цілеспрямованому впливу; 4- педагогічна (Больнов): вихід із екзистенційної кризи - відновлення зв’язків людини із зовнішньою реальністю - іншими людьми, суспільством загалом. людяності загрожують три основні фактори: нестримне прагнення до успіху, розчинення окремого у масовому, деградація людини і перетворення її на простий об’єкт. Суттєвими рисами людяності є співчуття, доброта, справедливість і терпимість. зберегти ці риси і врятувати людяність - мета історичного процесу