87. Поняття цивілізації.

Цивілізація- людська спільнота, яка протягом певного періоду часу має стійкі особливі риси в соціально політичній організації, економіці та культурі, спільні духовні вартості та ідеали, ментальність. Цивілізація — такий щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті.

На різних іст етапах зміст терміна "цивілізація" зазнавав чималих змін і тлумачень. У мислителів, що запровадили цей термін, протягом наступного досить тривалого часу поняття цивілізації вживалося для характеристики не стану суспільства, а певного соціального процесу (Мірабо, Ленге, Фергюсон, Сміт).

З другої пол XIX ст. Ц. стає наріжним поняттям ряду концепцій некласичної філософії історії (М.Я. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі), у яких історичний процес розглядається вже не як монолітний, чи як поступальне сходження, а як полі центричний нелінійний рух набагато складнішої конфігурації. Данилевський і Шпенглер Ц. тлумачать як завершальний етап існування великих живих історичних індивідів; у Тойнбі — це вже найосновніша складова одиниця історичного процесу. Неоднозначно оцінюється й роль Ц. в історії. Данилевський розглядає її як апофеоз розвитку відповідного культурно-істтипу, відносно короткий бурхливий період творчого плодоношення, який спричиняє Необоротну витрату творчих потенцій народу,що утворює цей тип. Шпенглер, як і Данилевський, вважав Ц. стадією існування культури, але — стадією не розвитку, а скам'яніння, занепаду і вмирання. За Тойнбі, кожна з Ц., які становлять всесвітню історію, є суб'єктом культуротворчої діяльності, даючи відповіді на все нові виклики довкілля. Однак поняття Ц. Тойнбі вживає й у вужчому розумінні — як етап регресу. Попри всі розбіжності між його прибічниками, цивілізацпідхід у дослідженні історичного посідає одне з чільних місць у сучасній філософії історії. З його позицій іст процес постає передусім не лінійною послідовністю, а розмаїттям таких культурно-іст форм, як Ц. За цивілізаційного підходу докорінним чином переосмислюється й поняття історичного прогресу.

88. Традиції і новаторства в культурі.

Культура має у собі як стійкі, так і змінливі моменти. До стійкого в культурі відносяться традиції. Як складові культурної спадщини – способи світосприйняття, ідеї, цінності, звичаї, обряди тощо – традиції зберігаються і передаються від покоління до покоління. Система традицій відображає цілісність, стійкість суспільства. Адже вони є елементами соціальної і культурної спадщини, зберігаються протягом тривалого часу, мають відносну самостійність і впливають – позитивно чи негативно – на формування особистості. Тому нехтування традиціями порушує наступність у розвитку культури, призводить до втрат цінних досягнень людства. Водночас сліпе схиляння перед традицією породжує консерватизм і застій у розвитку суспільного життя і, відповідно, культури. Варто застерегти також, що грубе ставлення до системи традицій може порушити тонкі і складні механізми культури. Так зване «покращення» духовного життя суспільства, тотальна руйнація старих духовних цінностей, історичної пам’яті неминуче приводять до нігілістичного ставлення як до культури, так і до власної історії.

культура не може існувати без оновлення – творчість, зміни є другою стороною розвитку суспільства. Отже, єдність традицій і оновлення є загальною характеристикою культури.Людина є суб’єктом творчої діяльності в культурі. Але не кожна новація стає фактом культури. Новизна заради новизни не має творчого змісту. Створення культурних цінностей завжди має загальнозначущий характер. будь-яка новація в культурі, яка має глибокий зміст і цінність, яка перевірена часом заново оцінюється і сприймається кожним наступним поколінням людей.

Отже, питання про традиції у культурі і про ставлення до культурної спадщини стосується не лише збереження, а й розвитку культури, створення нового, прирощування культурного багатства у процесі творчості, тобто новацій. Але нове не є синонім прогресивного, більш досконалого. Створення «нового» стає творчістю культурних надбань лише тоді, коди це нове набуває соціального значення, сприймається іншими людьми.