28. Фінансовий контроль і його особливості в міжнародних корпораціях

Найпростішим і поширеним є фінансовий контроль, оскільки він ґрунтується на системі звітності. Показники прибутку зарубіжного відділення або доходів від інвестицій дозволяють постійно стежити за фінансовими результатами діяльності зарубіжних відділень, які надають комплексну характеристику стану цього підрозділу в певний період, а також динаміку його зміни. Доцільно звернути увагу студентів також на ретельно відпрацьовану практику використання в процесі контролю різноманітних фінансових коефіцієнтів: ліквідності, дохідності активів, заборгованості, дохідності акціонерного капіталу, прибутковості продажу, ефективності використання активів та ін. Однак, при цьому варто звернути увагу на такі особливості:

- показники доходів, витрат, прибутків вимірюються в різних валютах.

- валютні курси постійно змінюються.

- облікова практика і фінансова звітність змінюються від країни до країни залежно від вимог податкових органів, відомств, що регулюють діяльність на ринку цінних паперів, тощо.

- складна природа вимірювання породжує часовий лаг в оцінці виконання, який може затримувати розпізнавання відхилення від стандартів і вжиття коригуючих заходів.

- система фінансового контролю зарубіжних філій ґрунтується на прийнятих у міжнародних корпораціях моделях трансферного ціноутворення.

Усе це ускладнює фінансовий контроль у міжнародних корпораціях і потребує використання у складних випадках й інших технік контролю, насамперед ревізій.

Ревізія означає цільові спеціальні перевірки працівниками центрального офісу результатів діяльності зарубіжних відділень, за допомогою яких встановлюється не лише об’єктивність наданої звітності, а й причини, що призвели до наявного стану, а також розробляються шляхи поліпшення діяльності відділення і подолання негативних результатів.

29. Особливості сучасного технологічного розвитку міжнародних корпорацій: типи і цілі технологічної політики тнк

Технологічна політика ТНК - це набір принципів і дій (спосіб діяльності), на підставі якого вибираються, розробляються і впроваджуються нові продукти і технологічні процеси.

Можна виділити наступні основні задачі технологічної політики фірми:

• моніторинг науково-дослідних досягнень в країні і в світі, а також загальних технологічних тенденцій;

• стимулювання постійного підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня персоналу компанії;

• визначення чинників, що сприяють інновацій;

• формування організаційної структури підприємства, найбільш сприятливої ​​для здійснення безперервного інноваційного процесу, забезпечення мотивації персоналу;

• координація і досягнення узгодженості дій різних підрозділів компанії по проведенню НДДКР.

Типи технологічнской політики.

1. Політика глобального центру.

Даний тип політики полягає в пошуку нових технологій у країні базування для створення нових продуктів і процесів, використовуючи централізовані ресурси материнської фірми, і поширенні інновацій по світовим відділенням ТНК.

Централізація НДДКР обумовлена ​​наступними причинами:

• необхідність контролю з боку менеджменту МНК над технологією, яка розглядається як довгострокове конкурентну перевагу;

• необхідність тісної взаємодії між розробкою документації та обладнання, а згодом - між функціями виробництва і розвитку технології;

• в умовах мінливої ​​конкурентної обстановки централізація скорочує час на проведення НДДКР.

Основний ризик централізованого проведення технологічної політики полягає в тому, що результат інновацій не може точно відображати локальні ринкові потреби, можливі також труднощі з впровадженням нової технології з-за опору з боку дочірніх фірм прийняттю центру-лізованних рішень.