
- •1.Гроші як економічна категорія: сутність та характеристика.
- •2. Концепції походження грошей.
- •3. Форми грошей та їх еволюція.
- •4. Функції грошей; поняття та їх характеристика.
- •5. Класична кількісна теорія, її основні постулати, економічні причини появи та еволюція.
- •6. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей.
- •7. Внесок Дж. М. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.
- •8. Сучасний монетаризм, як напрям розвитку кількісної теорії.
- •9. Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей
- •10. Грошово-кредитна політика України в перехідний період у світлі монетаристської теорії.
- •Поняття грошового обороту, як процесу руху грошей.
- •Модель сукупного грошового обороту
- •13. Структура грошового обороту.
- •14. Маса грошей, що обслуговує грошовий оборот.
- •15. Економічна суть і структура грошового ринку.
- •16. Модель грошового ринку.
- •17. Мотиви і чинники попиту на гроші.
- •18.Механізм формування пропозиції грошей.
- •19.Рівновага на грошовому ринку і відсоток.
- •20. Методи стабілізації грошей.
- •21.Сутність грошової системи та її місце в економіці держави.
- •22.Елементи грошової системи.
- •1. Функціональні елементи грошової системи:
- •2. Організаційні елементи грошової системи:
- •23.Основні типи грошових систем та їх еволюція.
- •24. Створення і розвиток грошової системи України.
- •25. Державне регулювання грошової сфери.
- •26. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти.
- •27. Монетизація бюджетного дефіциту та валового внутрішнього продутку в Україні.
16. Модель грошового ринку.
Основною функцією грошового ринку є формування і спрямування грошових потоків у сектори і галузі суспільного виробництва. Взаємодію грошових потоків та інструментів між трьома групами суб´єктів економічного життя можна зобразити у вигляді інституційної моделі грошового ринку
Інституційна модель грошового ринку
1. Сектор прямого фінансування
У цій моделі взаємодіють три групи економічних суб´єктів:
а) кредитори б) позичальники в) фінансові посередники.
Спираючись на модель і за ознакою участі суб´єктів, грошовий ринок можна поділити на два сектори: сектор прямого фінансування і сектор опосередкованого фінансування.
Сектор прямого фінансування відображає безпосередні зв´язки між продавцями і покупцями грошей. Всі угоди тут узгоджуються між самими продавцями і покупцями. Навіть тоді, коли вони звертаються до послуг брокерів і дилерів. В останньому випадку професійні посередники виконують чисто технічні функції, діють за дорученням сторін з метою прискорення реалізації операцій та підвищення їх ефективності за допомогою високої кваліфікації професійних учасників ринку. Сектор прямого фінансування функціонує на основі двох грошових потоків: капітального фінансування і грошових запозичень. За допомогою акцій покупці грошей назавжди залучають кошти інвесторів у свій оборот. А каналом запозичень залучаються грошові кошти на визначений період часу. Покупці грошей для цього використовують облігації та інші подібні боргові папери.Загалом, сектор прямого фінансування відіграє важливу роль. Для суб´єктів економічного життя, що стають позичальниками, грошові кошти цього сектору розширюють можливості вибору найвигідніших запозичень і знижуються ціни за користування позиками. Продавцям грошей надається можливість вибору найнадійнішого позичальника, дозволяє уникати ризиків, а загострення конкуренції на ринку запозичень, в тому числі між фінансовими посередниками, примушує їх знижувати ціну і розширювати асортимент послуг.
Сектор опосередкованого фінансування суттєво доповнює пряме фінансування, створює спеціальний механізм реалізації тих зв´язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через канали прямого фінансування. Зокрема, перевагами сектора опосередкованого фінансування є реалізація зв´язків, що потребують значних витрат грошей, відповідного часу для вивчення контрагентів, професійної оцінки ризиків тощо. На цій підставі між обома секторами діють дві тенденції: з одного боку, загострюється конкуренція за грошові ресурси та їх розміщення, а з іншого, - набувають сили інтеграційні процеси і взаємопроникнення. Провідними фінансовими посередниками нині стали банки, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства та ін. Їх можна поділити на дві групи: банки і парабанківські інститути. Банкам належить визначальна роль тому, що своєю посередницькою діяльністю вони не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти, а й самі створюють депозитні грошові кошти і реалізують їх у процесі кредитування. Крім цього, здійснюючи розрахунково-касове обслуговування усіх інших фінансово-кредитних інститутів, банки тимчасово використовують також їхні вільні кошти.
Структуризацію грошового ринку можна продовжити на основі кількох критеріїв:
• по-перше, за видами інструментів, якими здійснюються переміщення грошей від продавців до покупців. За даною ознакою розрізняють ринок позичкових зобов´язань, ринок цінних паперів і валютний ринок. Хоч вказані ринки діють відносно самостійно, проте, обслуговуючи рух грошових коштів, вони тісно взаємодіють. Комерційні банки здатні легко переміщувати грошові кошти з одного ринку на інший, купувати і продавати усі види фінансових інструментів, випускати свої депозитні сертифікати з метою мобілізації коштів;
• по-друге, за інституційними ознаками грошових потоків. Кожний грошовий потік може оцінюватися як додатний грошовий потік, якщо йдеться про надходження, і від´ємний грошовий потік, якщо через нього відбувається витрачання грошових коштів. Різниця між ними становить чистий грошовий потік. За інституційними ознаками грошових потоків грошовий ринок поділяють на три сектори: фондовий ринок, ринок банківських кредитів і ринок послуг парабанківських фінансово-кредитних інститутів.
• по-третє, за критерієм економічного призначення куплених на грошовому ринку коштів виокремлюють два сектори: ринок грошей і ринок капіталів. Їх роль в системі функціонування механізму грошового ринку ми вже попередньо розглянули. Класичними організаціями ринку грошей стали операції врахування комерційних векселів, міжбанківське кредитування, операції вторинного ринку з короткостроковими державними зобов´язаннями. Оскільки цей ринок найчутливіший до змін у кон´юнктурі ринку та фінансово-кредитній політиці держави, то його ціна у вигляді відсотка служить базою відсоткової політики країни. Попит і пропозиція грошей на ринку капіталів менш динамічні, ніж на ринку грошей, тому рівень відсоткової ставки стабільніший, куплені кошти використовуються для поповнення основного й оборотного капіталу на середньо- і довгостроковій основі.