10. Грошово-кредитна політика України в перехідний період у світлі монетаристської теорії.

На першому етапі (1991-1994рр.) підходи до вирішення завдань економічної політики в Україні мали переважно кейнсіанський уклін. На цьому етапі вирішальну роль у прийнятті владними структурами економічних рішень відігравали поточні, переважно короткострокові, цілі, що визначалися в основному політичними чи соціальними міркуваннями. Довгострокові, стратегічні цілі відсувалися на другий план. Надмірне втручання органів державного управління в господарські процеси, замість того, щоб швидше створити ринковий механізм економічного розвитку. Такий підхід зумовлював надто повільний перебіг ринкових реформ в Україні, сприяв поглибленню економічної кризи.

У руслі кейнсіанського підходу були і конкретні заходи в монетарній політиці - жорстка фіксація валютного курсу, переважне використання адміністративно-обмежувальних монетарних інструментів.

З 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особливо в монетарній сфері, а саме:

* в загальноекономічній політиці був проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, формування ринкового;

* у фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаблення дефіцитного фінансування економіки, зменшення податкового тиску;

* у грошово-кредитній політиці було взято курс на подолання гіперінфляції, формування ринку цінних паперів.

Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському.

На другому етапі перехідного періоду, що розпочався з 1994р., економічна політика в Україні проводилася на дуальних засадах - керівництво реальної економіки та фіскально-бюджетної сфери здійснювалося більше в руслі кейнсіанських підходів, а керівництво монетарної сфери - у руслі монетаристських підходів. Такий дуалізм негативно вплинув на хід ринкової трансформації економіки, на стан макроекономічної стабілізації та оздоровлення державних фінансів, поглибив розрив між секторами реальної економіки та грошово-кредитним. Адже механізм ринкової саморегуляції економіки, не був створений. Це істотно знизило результативність антиінфляційної політики, обмежило її позитивні наслідки переважно монетарною сферою. Орієнтація грошово-кредитної політики в Україні на монетаристські підходи економічного регулювання проявилася в багатьох діях і рішеннях Національного банку. Це насамперед перехід до жорсткої грошово-кредитної політики та орієнтація її на регулювання грошової маси в обороті відповідно до динаміки обсягу ВВП.

11. Поняття грошового обороту, як процесу руху грошей.

В умовах товарно-грошових відносин в процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, задоволення різного роду зобов’язань у грошовій формі, а також при розподілі та перерозподілі грошових коштів виникають розрахунки і платежі. Сукупність усіх грошових платежів утворює грошовий оборот.

На мікроекономічному рівні грошовий оборот обслуговує кругообіг індивідуального капіталу.

На макроекономічному рівні грошовий оборот обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому його називають ще сукупним грошовим оборотом.

Суб’єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні валового національного продукту. Їх можливо об’єднати в такі групи:

• Фірми - суб’єкти, що забезпечують створення і реалізацію ВНП;

• Домашні господарства – суб’єкти, що забезпечують виробництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва) і є кінцевими його споживачами;

• Державні структури – суб’єкти, які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного НД та НП, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього;

• Фінансові посередники – суб’єкти грошового ринку, які спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників.

Грошовим оборотом взаємоповязуються основні ринки, через які здійснюється більшість грошових відносин між економічними суб’єктами:

• Ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами НП;

• Ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал, інформацію та природні ресурси);

• Фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;

• Світовий ринок, через який здійснюється зв’язок внутрішньої економічної системи із “зовнішнім світом”.