7. Внесок Дж. М. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.

Кейнс вивів третій мотив нагромадження:Спекулятивний – суб’єкт зберігає гроші з метою їх подального вкладу для отримання прибутку.

Ланцюг причинно-наслідкових зв’язків у грошовому механізмі впливу на економіку Кейнс вибудував за такою схемою: зміна грошової пропозиції зумовлює зміну рівня процентної ставки, що, у свою чергу, призводить до зміни в інвестиційному попиті і через мультиплікативний ефект — до зміни обсягів номінального ВВП. Механізм впливу грошей на реальну економіку виражений такою формулою:

М – Пр – І – П_з – ВВП,

де Пр — ставка процента, І — попит на інвестиції, П_з — загальний обсяг платоспроможного попиту, ВВП — номінальний обсяг виробленого ВВП.

Отже, ця формула має спрощений вигляд порівняно з формулою передатного механізму Туган-Барановського, оскільки не враховує таких факторів, як прямий вплив зміни пропозиції грошей на платоспроможний попит та психологічна оцінка економічними суб’єктами вартості грошей (інфляційні очікування).

Головна новизна, внесена Кейнсом, — виокремлення третього елемента попиту на гроші — попиту на спекулятивні залишки. Кейнс пов’язав його з динамікою ціни на фінансові активи, зокрема облігації, тобто з процентом. Відтак він запровадив в аналіз розподілу індивідуумом свого доходу елемент вибору. І головним чинником, що дуже важливо, регулювання спекулятивного попиту, як і всього попиту на гроші, Кейнс вважав норму процента. Тому сукупний попит на гроші (М) у Кейнса складається з двох частин: трансакційного (М₁), що є функцією доходу, і спекулятивного, що є функцією процента (М₂):

М = М₁ + М₂ = L₁(y) + L₂(i),

де L₁(y) — функція доходу;

L₂(i) — функція процента.

Розробив поняття норма%, перетворив гроші в один із найважливіших факторів формування інвестиційного попиту, розробив теоретичну концепцію керованих грошей, не врахував інфляційний вплив.

8. Сучасний монетаризм, як напрям розвитку кількісної теорії.

Сформувався в 60р. ХХ ст.. Представники: Мілтон, Фрідмен,Шварц. Головна пролема загостреннія інфляції.

Грошове правило Фішера:

1. Маса грошей повинна зростати відповідно до середньорічних темпів зростання ВВП (2-3%) та темпів інфляції(1-2%)

2. Ринок вважали досконалим механізмом «чорним ящиком»

3. На виробництво можна вплинути тільки опосередковано, через грошову сферу.

Згідно з цим правилом приріст маси грошей в обороті визначається за формулою, яка дістала назву «рівняння Фрідмана»:

 М =  Р + ,

де  М — середньорічний темп приросту маси грошей, % за тривалий період;

 Р — середньорічний темп очікуваної інфляції, %;

  — середньорічний темп приросту номінального ВНП, %.

9. Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей

Протягом двох останніх століть боротьба проти таких лих, як масове безробіття й інфляція, була й залишається актуальною проблемою соціально-економічного розвитку держав з ринковою організацією й, звичайно, економічної науки.

За Самуельсоном "неокласичний синтез" – це сполучення сучасних неокейнсіанских і неоліберальних положень та "істин" з попередніми ранніми неокласичними, а також з деякими постулатами класичної політичної економії, насамперед у зв'язку із "сучасними теоріями формування доходів".

Основою макроекономічного регулювання є симбіоз трьох основних теорій: кейнсіанство з його різними модифікаціями, теорія економіки пропозиції й монетаризм. Кейнсіанська доктрина ґрунтується на властивій їй філософії активізму, енергійного втручання держави в господарські процеси з метою пом'якшення циклічного коливання кон'юнктури і досягнення високого рівня виробництва та зайнятості робочої сили. При цьому особливі надії покладають на бюджетні методи як на інструмент прямого регулювання платоспроможного попиту. Монетаристи ж обстоюють принцип невтручання в економічне життя".

Взаємопроникнення ідей двох напрямів і формування єдиного кейнсіансько-неокласичного синтезу пов'язані з деякими основними положеннями, що надані на рис.

Реалізація монетарної політики передбачає такі дії:

– створення і розвиток незалежної банківської системи;

– забезпечення вільної конкуренції та ціноутворення;

– зменшення податкового тиску на економіку;

– зменшення бюджетного дефіциту за рахунок зменшення дотацій, субсидій та витрат на соціальну сферу;

– контроль за обсягом грошової маси;

– стримування інфляції;

– лібералізація зовнішньоекономічної діяльності;

– структурна перебудова економіки.