- •1.Гроші як економічна категорія: сутність та характеристика.
- •2. Концепції походження грошей.
- •3. Форми грошей та їх еволюція.
- •4. Функції грошей; поняття та їх характеристика.
- •5. Класична кількісна теорія, її основні постулати, економічні причини появи та еволюція.
- •6. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей.
- •7. Внесок Дж. М. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.
- •8. Сучасний монетаризм, як напрям розвитку кількісної теорії.
- •9. Сучасний кейнсіансько-неокласичний синтез у теорії грошей
- •10. Грошово-кредитна політика України в перехідний період у світлі монетаристської теорії.
- •Поняття грошового обороту, як процесу руху грошей.
- •Модель сукупного грошового обороту
- •13. Структура грошового обороту.
- •14. Маса грошей, що обслуговує грошовий оборот.
- •15. Економічна суть і структура грошового ринку.
- •16. Модель грошового ринку.
- •17. Мотиви і чинники попиту на гроші.
- •18.Механізм формування пропозиції грошей.
- •19.Рівновага на грошовому ринку і відсоток.
- •20. Методи стабілізації грошей.
- •21.Сутність грошової системи та її місце в економіці держави.
- •22.Елементи грошової системи.
- •1. Функціональні елементи грошової системи:
- •2. Організаційні елементи грошової системи:
- •23.Основні типи грошових систем та їх еволюція.
- •24. Створення і розвиток грошової системи України.
- •25. Державне регулювання грошової сфери.
- •26. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти.
- •27. Монетизація бюджетного дефіциту та валового внутрішнього продутку в Україні.
25. Державне регулювання грошової сфери.
За способом та характером впливу на поведінку економічних суб’єктів всі заходи кон’юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на 3 групи:
1. Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію.
2. Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції грошей та їх ціни на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, при інших рівних умовах, спричинює зниження проценту та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках.
В залежності від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:
При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко “дешевіють”. Результатом такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, завдяки чому її ще називають політикою інфляції. Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м’якого зниження проценту, внаслідок чого інфляція підтримується на заданому рівні. Цю політику, на відміну від політики інфляції, називають політикою дезинфляції.
При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко “дорожчають”, сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента. Така політика отримала назву політики рефляції.
3. Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане з запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами, тощо.
Головним завданням кон’юнктурної політики є згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон’юнктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання ринкової кон’юнктури може забезпечуватися як заходами грошово-кредитної політики, так і заходами фіскальної політики, або ж заходами обох політик одночасно.