Петро Сагайдачний

Петро Сагайдачний (бл. 1570—1622) народився у с. Кульчиціна Львівщині у родині дрібного українського шляхтича. Навчався в Острозькій академії, згодом подався на Запорізьку Січ. Його вража­ючі успіхи в боротьбі з турецько-татарською експансією дозволили йому зайняти почесне місце в антитурецькій «Лізі християнської міліції», що виникла у Західній Європі. За безприкладну відвагу в боях, за великий розум і дипломатичний хист, патріотизм і розсуд­ливість козаки обрали його спочатку кошовим отаманом, а згодом і гетьманом Війська Запорізького реєстрового, обов'язки якого він ви­конував, за винятком невеликої перерви, з 1616 р. до кінця життя. Під керівництвом П. Сагайдачного козацтво остаточно перетворило­ся на окремий стан, а його збройні сили були реформовані з, по суті, партизанських загонів у регулярну дисципліновану армію.

У політичній діяльності П. Сагайдачний виходив з реалій то­дішніх українсько-польських відносин і діяв насамперед дипло­матичними засобами, уникаючи відкритого протистояння з Річчю Посполитою, але в той же час постійно працюючи над закладанням фундаменту майбутньої української держави. Так, вміло викорис­товуючи потребу поляків у козацькій допомозі, він, попри встанов­лені кіл ькатисячні реєстри, довів чисельність Війська Запорізько­го до кільканадцяти, а згодом і 40—50 тис. осіб. Головною заслу­гою Сагайдачного було те, що він зумів поєднати інтереси трьох найактивніших частин українського суспільства — козацтва, куль­турно-освітньої верстви та духовенства. І не тільки поєднати! Геть­ман демонстративно засвідчив, що готовий силою зброї захищати українську інтелігенцію та православну церкву від будь-яких утисків і переслідувань. У 1620 р. він разом з усім Військом Запорі­зьким відкрито вступив до Київського братства, взявши під протек­торат цей культурний і духовний центр України та його школу, що згодом розвинулась у Києво-Могилянську академію. Того ж року завдяки П. Сагайдачному було відновлено втрачену після Берестей­ської унії православну ієрархію: запрошений ним до Києва та взя­тий під захист єрусалимський патріарх Феофан висвятив на сан київського митрополита І. Борецького та кількох єпископів. По­єднавши зусилля трьох провідних верств українського суспільства, П. Сагайдачний спричинився до активізації як козацтва, котре по­ступово виходить за межі своїх вузькостанових інтересів та вклю­чається в загальнонаціональні справи, так і міщансько-духовної інтелігенції, яка, відчувши підтримку Війська Запорізького, поча­ла сміливіше та енергійніше реалізовувати свої плани.

У 1618 р. П. Сагайдачний на чолі 20-тисячного козацького війська вирушив у похід на Москву, щоб допомогти польському королевичу Владиславу, який прагнув здобути московську корону, але потрапив там у скрутне становище. Штурм Москви успіху не приніс, та все-таки за Деулінським перемир'ям до Польщі відійшли Сіверщина й Смоленщина. Козаки ж, замість подяки за допомогу, отримали від польського уряду наказ скоротити свій реєстр до 3 тис. чол. та відмовитися від походів у Чорне море. Це призвело до ски­нення П. Сагайдачного з гетьманства та обрання на його місце пред­ставника нереєстрового козацтва Яцька Бородавки (Неродича).