Козацтво на варті південних рубежів

Живим муром від нападів турків і татар для України стало ко­зацтво, яке вважало боротьбу проти «бусурманів» своїм священним обов'язком. Наперших порах воно нерідко виступало під керівниц­твом урядників прикордонних зі степом земель (серед відомих про­відників козацтва були черкаський староста О. Дашкевич, хміль­ницький — П. Лянцкоронський, барський — Б. Претвич та деякі ін.), а згодом почало організовувати відсіч нападникам самостійно. Для своєчасного виявлення ворога і попередження про його набли­ження Війська Запорізького та мешканців українських міст і сіл козаки заснували прикордонну службу. По всій території запорі­зьких земель та вздовж русла Дніпра було створено мережу сторо­жових форпостів, які складалися з редутів, тобто укріплень для самооборони, житла для козаків та стайні для коней. З форпостів почергово розсилалися козацькі роз'їзди — «бекети», котрі вели розвідку у відповідних районах. Спостережними пунктами служи­ли скіфські кургани — спеціально насипані земляні узвишшя, сто­рожові вишки. Біля кожного форпосту та в інших підвищених місцях через певну відстань зводили «фігури» —споруди, які скла­далися з двох десятків просмолених бочок. Як тільки козаки по­мічали ворога, то негайно запалювали найближчу фігуру, чорний, густий дим та яскраві спалахи вогню від якої, поряд з гарматними пострілами, ставали сигналом для чатових на сусідніх спостереж­них пунктах. Незабаром палаючі фігури досягали прикордонних міст і сіл, де передавали свою сигнальну функцію церковним дзво­нам. Мирне населення шукало порятунку за оборонними спору­дами, а козацьке військо готувалося до відсічі нападників.

Зміцнівши, козацтво не тільки відбиває турецько-татарські напади на Україну, а й саме розгортає наступ на володіння наймо- гутнішої держави тодішнього світу Туреччини та її васала — Крим­ське ханство, де визволяло бранців, руйнувало фортеці та інші ук­ріплення, захоплювало значну здобич. Спершу відбувалися сухо­путні походи, які вже на поч. XVI ст. набрали достатньо значних масштабів і ставали регулярними. Вони насамперед були пов'язані з такими козацькими ватажками, як Д. Вишневецький, І. Сверчов- ський (Свірговський), Б. Ружинський, І. Підкова, якого у 1577 р. проголосили правителем Молдавії, Я.Оришовський. Зокрема, у 1575 р. гетьман Богдан Ружинський з козаками завдав нищівного удару Кримському ханству. Запорожці прорвалися за Перекоп і смерчем пройшлися Кримським півостровом, руйнуючи все на своє­му шляху. Потім дісталися турецького узбережжя Чорного моря, взяли Трапезунд, Сіноп, налякали Константинополь і повернули­ся на Запоріжжя. У1585 р. січовики здобули в Криму понад 40 тис. коней і багато іншої худоби, а в 1587 р. з'явилися під Варною, де захопили 13 тис. голів худоби; атакували та зруйнували турецьку фортецю Усіани; діяли в околицях Бендер. У серпні 1589 р. козаки завдали великих втрат татарській орді на р. Кам'янці на Поділлі після нападу татар на Волинь і Галичину. Вночі вони напали на во- ролшй табір, знищили всіх татар і визволили бл. З тис. бранців. Коли ж на допомогу своїм прибув ще один загін кримчаків, то «ко­заки, як могли наспіх із тих трупів татарських... шанці собі почи- нивши... стали по них стріляти» і відбили атаку. Це були окремі епізоди великої війни, що протягом тривалого часу велася на сухо­долі між українськими козаками та турками й татарами.