Недоліки:

• порівняно невисокий ККД, що не перевищує у деяких випадках 0,70-0,85;

• потреба використання для черв'ячного колеса дорогих антифрикційних матеріалів;

• мала несуча здатність.

Класифікують черв’ячні передачі за наступними ознаками:

1. За формою початкової поверхні черв'яка:

• циліндричні;

• глобоїдні;

2. За формою профілю витків черв'яка у торцевій площині:

• конволютні (черв'як ZN);

• евольвентні (черв'як ZI);

• архімедові (черв'як ZA);

3. За розміщенням черв'яка щодо колеса:

• з нижнім розміщенням;

• з верхнім розміщенням;

• з бічним розміщенням;

4. За конструктивним оформленням:

• відкриті;

• закриті;

5. За кількістю заходів різьби:

• однозахідні;

• багатозахідні (найчастіше дво- або чотиризахідні).

2. Матеріали для виготовлення черв’ячної передачі.

Черв'яки здебільшого виготовляють із якісних вуглецевих сталей (40,50,40Г2), а у передачах відповідального призначення-із легованих сталей (40Х,40ХН,35ХГСА та ін.). Термообробка до твердості поверхонь Н>(45…55)HRC і подальше шліфування та полірування робочих поверхонь витків черв'яка дозволяють суттєво підвищити несучу здатність та довговічність передачі, оскільки зменшують можливість заїдання робочих поверхонь у контакті. У допоміжних, невідповідальних та тихохідних передачах можуть використовуватись черв'яки з твердістю витків H=(300…320)HB. Вінці черв'ячних коліс виготовляють переважно з бронзи, а інколи з латуні та чавуну. Олов'яні бронзи БрО10Н1Ф1, БрО10Ф1 та інші є кращими матеріалами для вінців черв'ячних коліс при високих швидкостях ковзання (V>5 м/с), однак вони дорогі та дефіцитні. Тому такі бронзи використовують лише для відповідальних передач. Менш дефіцитні і дешеві безолов'яні бронзи БрА10Ж4Н4, БрА9Ж3Л та ін. Вони застосовуються при середніх швидкостях ковзання V=(2…5) м/с. Для допоміжних, малонавантажених та тихохідних(V<2 м/с) ЧП можливе виготовлення черв'ячного колеса із чавуну (СЧ15, СЧ18) або пластмас (текстоліту, поліамідів).

Лекція 10: Пасові передачі.

План:

1. Загальна характеристика пасових передач.

2. Класифікація пасових передач.

3. Розрахунок пасових передач.

1. Загальна характеристика пасових передач.

Пасова передача — це механічний пристрій для передавання механічної енергії (механічна передача) між валами за допомогою гнучкого елементу (приводного паса) за рахунок сил тертя або сил зачеплення (зубчасті приводні паси).

У найпоширенішій конструкції (рис. 10.1) пасова передача складається з ведучого (a) і веденого (b) шківів та замкнутої форми приводного паса (c,d), що розміщується на шківах із деяким попереднім натягом. Вільна ділянка (c) паса, що набігає на ведучий шків (a), називається ведучою віткою паса, а вільна ділянка (d), що набігає на ведений шків, називається веденою віткою. Попередній натяг паса створюється за рахунок його пружного розтягу при закладенні на шківи або застосуванням спеціального натяжного пристрою (ролика) (e). Під час роботи передачі пас передає енергію від ведучого шківа до веденого за рахунок сил тертя, які виникають між пасом та шківами.

Рисунок 10.1 – Пасова передача

Пасові передачі не забезпечують жорсткого зв'язку між шківами через можливість проковзування паса на шківах. Тому у кінематично точних приводних механізмах пасові передачі застосовують дуже рідко.

Пасові передачі переважно використовують для передавання потужностей у діапазоні 0,2–50 кВт. Зустрічаються також передачі для потужностей 500 і навіть 1500 кВт, проте застосування їх має унікальний характер.

Передавальні числа пасових передач допускаються до 5–6, рідше до 10.

Швидкість руху пасів у передачах загального призначення не перевищує 30 м/с. Спеціальні швидкохідні паси допускають при пониженій довговічності швидкості до 50 і навіть до 100 м/с.

ККД пасових передач різних типів становить близько 0,90–0,97.

Основні переваги пасової передачі:

• можливість передавання руху між валами, що знаходяться на значній відстані;

• плавність та безшумність роботи, які обумовлені еластичністю паса;

• запобігання різкому перевантаженню елементів машини внаслідок пружності паса та можливості його проковзування на шківах;

• простота конструкції, обслуговування та догляду в експлуатації;

• відносно високий ККД.

До недоліків пасової передачі належать:

• неможливість виконання малогабаритних передач (для однакових умов навантаження діаметри шківів майже у 5 разів більші, ніж діаметри зубчастих коліс);

• несталість передавального числа через можливе проковзування паса;

• підвищене навантаження валів та їхніх опор, що пов'язане із потребою достатньо високого попереднього натягнення паса;

• низька довговічність приводних пасів (у межах 1000–5000 год.).