ТЕМА 1. Політична думка в Україні: традиції та новаторство. 3

1.1, 2, 3. Політична думка в Україні: традиції та новаторство. 3

ТЕМА 2. Журналістика і політика. 5

2.1. Місце та роль ЗМІ в політичній системі демократичного суспільства. 5

2.2. Критерії журналістської оцінки політичної ситуації. 5

2.3. Журналістика і популізм 6

2.4. Громадська думка і політика 6

2.5. Портрет політичного лідера в журналістиці. 6

ТЕМА 3. ЗМІ і держава 8

3.1. Вплив ЗМІ на формування функцій політичної влади в Україні. 8

3.2. Особливості парламентської публіцистики. 8

3.3. Преса і вибори 9

3.4. Політична реклама. Імідж політика. 10

3.5. Імідж політичного лідера. Роль ЗМІ. 11

ТЕМА 4. Журналістика і економіка 12

4.1. Світова економіка: реалії та перспективи розвитку на початку ХХІ ст. 12

4.2. Світова фінансова криза та її вплив на розвиток економіки України. 13

4.3. Основні тенденції висвітлення у ЗМІ економічної тематики. 13

4.4. Становлення банківської системи ринкового типу 13

4.5. Безробіття та його соціально-економічні наслідки. 13

4.6. Журн.колектив в умовах ринкової економіки. 14

4.7. Економічний аспект свободи преси. Редакційний менеджмент. 14

Тема 5. Журналістика і культура 15

5.1. Глобальні проблеми розвитку української культури та ЗМІ 15

5.2. Світові моделі підтримки національної культури. 15

5.3. Концепція державної культурної політики України. 16

5.4. Журналістика і проблеми масової культури 16

Тема 6. Журн. І міжнар.Життя 17

6.1. Сучасна міжнародна політика України. Чинники, які її визначають. 17

6.2. Основні компоненти силового потенціалу держави, їх вплив на зовнішню політику України. 17

6.3. Законодавство України про державні таємниці у сфері міжнародних відносин. 18

6.4. Вплив ЗМІ на міжнар.політ.процеси. Журналістське прогнозування міжнародних відносин. 18

6.5. Світовий та національний інформаційний простір. 18

Тема 7. Злочинність і зм 20

7.1. ЗМІ про економічні та соціальні фактори злочинності 20

7.2. Основні тенденції висвітлення у ЗМІ кримінальних подій. 20

7.3. Насильство в електронних та друкованих ЗМІ 22

7.4. Методика підготовки журн.матеріалів на кримін.тематику 22

Тема 1. Політична думка в Україні: традиції та новаторство.

1.1, 2, 3. Політична думка в Україні: традиції та новаторство.

Політична думка доносить до нас провідні ідеї про шляхи, форми завоювання влади та реалізацію її в конкр. умовах. Політична думка – складова частина політ. свідомості і культури. Скл. З трьох блоків: - державні акти (закони, офіційні заяви. міжнародін договори); - громадські акти (прогр. док. осн. політ. партій, офіц. заяви гром. діячів, політ. гасла); - публ. та літер твори на політ. теми.

Поштовх дала д-сть Кирило-Меф братства. Костомаров – написав прогр. документ «Закон Божий, книга буття укр. народу». Суть політ доктрини: - походж. влади – від Бога; - влада не може бути самодержавною; - країна має бути республікою, влада виборною, форма держави – змішана; - має бути свій правитель; - скас. кріпацтва, свобода слова, народна міліція. Драгоманов – головний критерій оцінки політ орг. – служіння народові; - політична боротьба – боротьба за право, за закон; - негативно ставився до революції; - форма держави – федерація за територіальним принципом; - відстоював б-бу за соціалістичний ідеал; - пропонував проект конституції – Земський собор; - споч. повністю заперечував нац. рух, потім казав що українство має боротись шляхом лібералізму. Бачинський – напис. «Україна іррадента»; - намагається конкретизувати марксистські постулати до галицьких умов; - ставить питання про повну політ. і екон. сам ост Укр. через збройну боротьбу. Політика П. і Р. – проти Укр. Міхновський – «Самостійна Україна»; проаналізував Переяславські угоди, Росія не дотримала угоди, отже Укр. має право силою добитись свого. Один з авторів конституції 1905 де Укр. федерат. респ. – влада – народові, двопалатний парламент, президент – виконавча гілка,судам – судова, захист прав українців і нацменшин. Липинський – ідеолог укр. інтегрального націоналізму. «Листи до братів хліборобів». Ідеально – спадкова монархія на чолі з гетьманом; - заперечував демократію як форму правління; підтр. ласократію – правління активної меншості – кращих з усіх верств сусп.; законодавча влада – 2 палати: територіальна і трудова; сформ. принцип територіального патріотизму – українець, той хто хоче щоб Укр. була вільною; головна рушійна сила – українські селяни.

• Прокомент. «всяка влада від бога»

• Двопалатний парламент в Укр. – добре чи погано (це применшення ролі парламенту)

• Як поділити Укр? Федеративну чи унітарну республ.?

Основний сенс розподілу парламента на дві палати може бути в:

• необхідності забезпечити як пропорційне представництво всього населення країни, так і рівне представництво окремих територій незалежно від їхнього розміру. Так, в федеративних державах верхня палата зазвичай представляє регіони і складається з рівної кількості депутатів від кожного суб'єкта федерації;

• забезпеченні більшого консерватизму в прийнятті законодавчих рішень. Як правило, верхня палата формується меньш демократичним шляхом, ніж нижня: для її членів встановлюється вищий віковий ценз, вона може обиратися не напряму населенням, а, наприклад, регіональними органами влади, також, вона може складатися з осіб, які не обираються зовсім. В результаті верхня палата схильніша займати позиції, близькі уряду країни, або спрямовані на недопущення різких змін.

Двопалатні парламенти діють переважно в країнах Європи і Америки. Вони існують, зокрема, в Мексиці, Бразилії, Аргентині, Канаді, США, Росії, Великобританії, Німеччині,Франції, Польщі, Іспанії, більшості колишніх британських колоній.

Історія знає і багатопалатні парламенти (Іспанія), і парламенти з двома рівноправними палатами (СРСР, Швейцарія, Румунія).

Федерація складається з кількох самоврядованих держав (штатів), сполучених спільним федеральним урядом. У федерації, на відміну від унітарної державі, самоврядований статус автономних регіонів встановлюється конституцією і не може бути відмінений одностороннім рішенням центрального уряду. Держави (штати) у федерації також мають повний політичний суверенітет, яким вони не поступаються федерації. Чотири держави явно описують себе як федеративні (федеральні) республіки, це — Федеративна республіка Німеччини, Федеративна республіка Нігерії, Федеративна демократична республіка Ефіопії та Федеративна республіка Бразилії. Уніта́рна держа́ва — це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.