5.1Межі здійснення права власності

ПВ ЯК Суб’єктивне право за своїм змістом, а також та свобода, що встановлюється законом для реального здійснення права, не можуть бути безмежними. Всяке суб’єктивне право, будучи мірою можливої поведінки, має певні межі як за своїм змістом, так і за характером його здійснення. Ці 5 можуть бути більшими чи меншими, але вони існують завжди. При відсутності таких меж право перетворюється в свою протилежність – сваволю. З іншого боку, право покликане гарантувати і правовий захист суспільства вцілому, а також прав і інтересів інших суб’єктів, що можуть бути порушені при здійсненні права управомоченою особою. Однією із правових форм забезпечення цих інтересів є законодавче закріплення певних меж здійснення суб’єктивних прав, в тому числі права власності, встановлення обов’язку кожної управомоченої особи здійснювати свої права належним чином, не порушуючи прав та охоронюваних законом інтересів інших суб’єктів, додержуючись моральних засад суспільства, не допускаючи зловживань правом.

Межі здійснення права власності можуть встановлюватися в законі в різні способи:

1. Вказівкою на цільове використання майна (ст. 379-383 ЦКУ – встановлено, для чого можна використовувати житловий будинок, квартиру, садибу)

2. Вказівкою на спосіб реалізації права власності (заповіт може вчинятися лише особисто)

3. Встановлено особливих правил (дозвільного порядку набуття майна (зброя))

4. Встановлення законодавчих обмежень щодо видів майна, які не можуть належати власнику (ч 2, ст. 325 ЦКУ- фізичні і юридичні особи можуть бути власниками майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.)

5. Встановлення особливих правил про форми правочинів щодо набуття права власності на окремі види майна (правило про нотаріальне посвідчення).

6. встановлення юридичних обов*язків щодо утримання майна, що перебуває у праві власності.

6, Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження речі.

Ризик – це економіко-правові наслідки втрати матеріального блага, належного власнику, за відсутності вини власника та інших осіб. Відповідно, якщо знищення чи пошкодження речі відбулося за наявності вини третіх осіб, то це не ризик, а відповідальність.

Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ЦК, тут можуть бути 2 випадки:

Коли майно є безпосередньо в володінні та користуванні власника і не є об’єктом договірного відношення, ризик несе лише власник

Коли майно є предметом договору про передачу цього майна, то тут ризик може розподілятися по різному. До моменту переходу майна набувачеві ризик несе відчужувач, а з моменту передачі майна – новий власник (набувач ) .Спеціальне правило: за домовленістю сторін загальне правило може бути

змінене. Наприклад, ризики переходять з моменту нотаріального посвідчення незалежно від передачі самого майна, чи з моменту підписання договору. Також спеціальні правила можуть бути в законах (наприклад, в законі про фінансовий лізинг.

Стаття 668. Перехід ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару 1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено

договором або законом. 2. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, проданого під час його транспортування, переходить до покупця з моменту укладення договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або звичаями ділового обороту. 3. Умова договору купівлі-продажу про те, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту здачі товару першому перевізникові, на вимогу

покупця може бути визнана судом недійсною, якщо в момент укладення договору продавець знав або міг знати, що товар втрачено або пошкоджено, але не повідомив про це покупця.

Стаття 772.. Наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві, несе

ризик її випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Стаття 842 Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження матеріалу до настання строку здачі підрядником визначеної договором підряду роботи несе сторона, яка надала матеріал, а після настання цього строку - сторона, яка пропустила строк, якщо інше не встановлено договором або законом.