1.Поняття, ознаки та система речових прав.

Речове право як сукупність правових норм регулюють зміст повноважень суб’єкта щодо речі, встановлює види речових прав, підстави їх виникнення чи припинення, порядок та способи захисту (в об’єктивному розумінні).

Речовим є право на річ, яке закріплює приналежність цієї речі особі, безпосередній вплив на неї у межах визначених повноважень і яке користується захистом від будь-якого порушника (в суб’єктивному розумінні).Ознаки: -Об’єктом речового права є річ;-Носій речового права має безпосередній вплив на річ, а забовязальне право, навпаки засвідчує таке повноваження, яке можна реалізувати через посередництво інших осіб -Річ стає об’єктом права власності, якшо вона визначена родовими ознаками(тобто наділена тільки їй властивими ознаками , що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей; є незамінною), а от речі, визначені родовими ознаками стають об*єктами ПВ лише за умови їх індивідуалізації( цукор у мішках за певними цифровими або нішими характерними позначками);

-Абсолютний характер (власник може робити з власністю своєю все, що хоче, якщо таке не заборонено законом).

-Володілець речового права може отримати захист від будь-якого порушення. Він забезпечується за допомогою речово-правових способів захисту, необхідною умовою подання яких є наявність речі. Такий захист надається будь-якому речовому праву і він має перевагу над забовязально- правовими. (прикладами позовів є негаторний, віндикаційний, позов про визнання права власності);

СИСТЕМА РЕЧОВИХ ПРАВ:-Право власності (основне реч право);-Речові права на чуже майно:1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право забудови земельної ділянки (суперфіцій); 4) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 5)ін, встановлені законом (наприклад ГКУ передбачає також оперативне управління і господарське відання).

2. Поняття власності та право власності.

Власність - це суспільні відносини щодо речей, в яких одні особи (власники) ставляться до приналежних їм речей як до власних , а інші -(не власники) ставляться до них як до чужих і утримуються від посягань на ці речі.

Право власності(обєкт розумінні) – це система правових норм ,які закріплюють приналежність матеріальних благ певним суб’єктам, регулюють володіння, користування і розпорядження ними, а також способи і порядок захисту повноважень власника.

Право власності в суб’єктивному розумінні– це право особи на річ, майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею ,незалежно від волі інших осіб; – це право особи володіти, користуватися і розпоряджатися речами на свій розсуд в межах закону.

3.Зміст суб’єктивного права власності. Зміст ПВ становлять права володіння, користування і розпорядження власника своїм майном. На зміст ПВ не впливають місце проживання власника і місцезнаходження майна.

Володіння – це безпосереднє фактичне панування над річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв’язку власника з річчю. Його поділяють на законне і незаконне. Законне набувається на підставі певного титулу .Незаконне володіння – це таке яке набуте без правової підстави .

Користування – це можливість вилучення корисних властивостей речі. Можливість користування реалізується лише через розпорядження .Право користування може бути складовою частиною права власності, може бути як окреме право (сервітут), або як забов*язальне право.

Право розпорядження – це визначенні фактичної і (або) юридичної долі речі. Таке право здійснюється безпосередньо власником або через представника. Це право може бути обмеженим в силу прямої вказівки закону або за договором.