Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Мої лекції Особлива частина.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
988 Кб
Скачать
☆

6. Сутність принципу свободи заповіту та його обмеження. Право на обов’язкову частку у спадщині (привілейовані спадкоємці).

Принцип свободи заповіту, будучи уособленням засад диспозитивності та дозвільного характеру цивільно-правового регулювання у площині спадкового права, логічно випливає як із загальних положень Цивільного кодексу України (статті 1, 3, 6 ЦК України), так і з норм Книги VI, зокрема ст. 1234, якою гарантується право на заповіт кожної фізичної особи з повною цивільною дієздатністю. Він є доктринальним принципом.

Свобода заповіту – це надана фізичній особі можливість на власний розсуд, у межах, визначених цивільним законодавством, розпорядитися власним майном на випадок смерті, змінити чи скасувати заповіт, а також обрати для своїх заповідальних розпоряджень іншу форму, не заборонену законом.

Реалізуючи принцип свободи заповіту, кожна фізична особа-спадкодавець вправі:

  1. визначити в заповіті спадкоємцями одну або декілька осіб, незалежно від того, чи перебувають вони зі спадкодавцем у сімейних, родинних відносинах (ч. 1 ст. 1235 ЦК України), або входять/не входять до кола спадкоємців за законом;

  2. позбавити права на спадкування будь-кого з числа спадкоємців за законом, за винятком осіб, що мають право на обов’язкову частку у спадщині (ч. 2, 3 ст. 1235 ЦК України);

  3. «вибачити» своїх негідних спадкоємців, закликавши їх до спадщини після втрати ними права на спадкування внаслідок вчинення протиправних чи аморальних учинків (ст. 1224 ЦК України);

  4. визначити обсяг спадщини, тобто конкретні види майна, що передаються кожному зі спадкоємців за заповітом (ст. 1236 ЦК України);

  5. встановити заповідальний відказ (ст. 1237 ЦК України) або покласти на спадкоємця інші обов’язки (ст. 1240 ЦК України);

  6. підпризначити іншого спадкоємця (ст. 1244 ЦК України);

  7. укласти заповіт з умовою (ст. 1242 ЦК України);

  8. реалізувати свої спадкові права за допомогою «некласичних» заповідальних розпоряджень, зокрема секретного заповіту (ст. 1249 ЦК України), спадкового договору (ст. 1302 ЦК України);

  9. призначити виконавця заповіту (ст. 1286 ЦК України);

  10. у будь-який час змінити чи скасувати заповіт (ст. 1254 ЦК України).

Наведений перелік прав спадкодавця не має вичерпного характеру, принцип свободи заповіту може бути реалізовано за допомогою інших дій, тобто його потенціал є досить широким. Разом із цим, кожен принцип не має абсолютного характеру, а зазнає певних обмежень та виключень.

Свобода заповіту обмежується перш за все обов’язковою часткою у спадщині. Змістом цивільно-правових норм, що встановлюють право на обов’язкову частку у спадщині, є перерозподіл спадщини державою в інтересах найбільш соціально незахищених осіб, пов’язаних зі спадкодавцем сімейними, родинними відносинами, у разі незазначення їх у заповіті, усунення заповітом від спадкування або порушення їхніх прав за змістом заповіту.

Суб’єкти права на обов’язкову частку у спадщині: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту.

Розмір обов’язкової частки: половина частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка). Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Склад обов’язкової частки у спадщині: вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.