2. Суб’єкти спадкових відносин. Усунення від права на спадкування

Суб’єктами спадкових правовідносин є спадкодавець та спадкоємець.

Спадкодавець – це фізична особа, майно якої після її смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб. Спадкодавцем може бути лише фізична особа незалежно від віку, статі, стану здоров’я тощо.

Спадкоємець – це особа, яка у разі смерті тієї чи іншої фізичної особи набуває права одержати його спадкове майно, тобто має право на спадкування. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути також юридичні особи, держава та інші учасники цивільних відносин.

Усунення від права спадкування. Керуючись нормами загальнолюдської моралі, законодавець визначає ко­ло осіб, які усуваються від отримання спадщини, незважаючи на їх родинні чи сімейні зв’язки з померлим, а в певних ви­падках – незважаючи і на раніше висловлену в заповіті волю спадкодавця.

Нe мають права стати спадкоємцями:

1. ні за законом, ні за заповітом – особи, які умисно позба­вили життя спадкодавця або когось із спадкоємців або вчини­ли замах на їх життя (якщо після вчинення замаху на життя спадкодавець, незважаючи на цю обставину, склав заповіт на користь такої особи, вона спадкує на загальних підставах);

2. за законом – батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;

3. за законом – батьки і повнолітні діти, які злісно ухи­лялися від виконання покладених на них в силу закону обов’язків щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку;

4. ні за законом, ні за заповітом – особи, які умисно перешкод­жали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права спадку­вання у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;

5. за законом – особи, шлюб між якими є недійсним або в судовому порядку визнано недійсним. Суд може визнати право на спадкування частки майна, яке було набуто померлим подружжям під шлюбу, який визнано недійсним після його смерті, якщо інше подружжя є добросовісним, тобто не знало і не могло знати про перешкоди до укладання шлюбу.

3. Час та місце відкриття спадщини

Відкриття спадщини – це наявність певних юридичних фактів, з якими законодавець пов’язує виникнення права спад­кування. Спадкові правовідносини виникають із смертю гро­мадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим.

З часом та місцем відкриття спадщини пов’язане встанов­лення таких істотних обставин, як:

1. визначення кола спадкоємців;

2. строк для прийняття спадщини чи відмови від спадщини;

3. склад спадкового майна;

4. строк для звернення кредиторів з претензіями;

5. закон, яким потрібно керуватися;

6. строк для видачі свідоцтва на спадщину.

За місцем відкриття спадщини вживаються заходи з охорони спадкового майна і видається свідоцтво про право на спадщину.

Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, або день, коли за рішенням суду він оголошується померлим.

Особи, які померли в різний час, але в межах однієї доби, називаються комморієнтами.

Місце відкриття спадщини – це останнє постійне місце про­живання спадкодавця, а якщо воно невідоме, то місце зна­ходження нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності такого – місце знаходження рухомого майна. Місцем проживання малолітньої і неповнолітньої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або місце знаход­ження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.