6. Зміна осіб у зобов’язанні

Законодавець дозволяє заміну осіб в зобов’язанні, як кредитора, так і боржника.

Підстави заміни кредитора у зобов’язанні:

1. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги або цесія). Відступлення вимоги – це двосторонній правочин, в якому беруть участь кредитор, який відступає своє право вимоги, і особа, яка стає кредитором і набуває це право на підставі укла­деної між ними угоди. Заміна кредитора має назву цесії, кредитор, який відступає своє право, називається цедентом, а особа, яка право набуває — цесіонарієм;

2. правонаступництво;

3. виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем;

4. виконання обов’язку боржника третьою особою.

Заміна кредитора неможлива, якщо це встановлено законом чи договором: наприклад, не може бути замінений кредитор в алі­ментних зобов’язаннях, в зобов’язаннях із відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю особи.

Заміна боржника у зобов’язанні (переведення боргу) допус­кається лише за згодою кредитора. Борг переходить до нового боржника в повному обсязі, але без забезпечення: наприклад, якщо порука чи застава забезпечували вико­нання зобов’язання, то при переведенні боргу забезпечення при­пиняються, за винятком випадку, коли поручитель чи заставодавець дали згоду забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником. Але у цьому разі йдеться про нове забезпечення.

Заміна боржника виникає також у результаті правонаступництва, у тому числі, успадкування.

7. Підстави припинення зобов’язання

Припинення зобов’язання означає, що учасники зобов’язання втратили свої права та обов’язки за зобов’язанням, тобто кре­дитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов’язку виконувати. Для припинення зобов’язання необхідна наявність певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов’язує припинення зобов’язання. Такі підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.

Залежно від підстав припинення зобов’язання можна поді­лити на дві основні групи:

1. зобов’язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін (виконання, новація, зарахування, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання);

2. зобов’язання, які припиняються незалежно від волі учас­ників (неможливість виконання, поєднання в одній особі борж­ника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).

Підстави припинення зобов’язань за волею сторін:

1. Виконання зобов’язання – це вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послугу, відшко­дувати шкоду тощо.

2. Відступлення вимоги – це двосторонній правочин, в якому беруть участь кредитор, який відступає своє право вимоги, і особа, яка стає кредитором і набуває це право на підставі укла­деної між ними угоди. Так, заміна кредитора має назву цесії, кредитор, який відступає своє право, називається цедентом, а особа, яка право набуває – цесіонарієм;

3. Припинення зобов’язання зарахуванням. Зарахування при­пиняє зустрічні зобов’язання, якщо вони рівнозначні за сумою. Заява про зарахування є одностороннім правочином, вона породжує правові наслідки незалежно від згоди контрагента на зарахування. Зарахування може бути повне і часткове. При повному за­рахуванні зустрічні зобов’язання припиняються взагалі. При частковому – одне зобов’язання припиняється повністю, а в іншому зменшується обсяг вимог, але саме зобов’язання про­довжує існувати. Зарахування можливе за таких умов:

   1. зараховуються однорідні (за змістом) вимоги;

   2. зобов’язання, які підлягають зарахуванню, повинні бути зустрічними, тобто кредитор за одним зобов’язанням є борж­ником за іншим, і навпаки;

   3. зобов’язання, які зараховуються, повинні бути безспірними, тобто не погашеними позовною давністю, не оспорюватися контрагентом;

   4. зарахування не відбувається автоматично, необхідно, щоб щонайменше одна із сторін виявила свою волю щодо цього, тобто звернулася із заявою;

   5. зарахування допускається законодавством. Не підлягають зарахуванню вимоги щодо відшкодування заподіяної шкоди життю та здоров’ю, про довічне утримання, стягнення аліментів тощо.

4. Новація зобов’язання (оновлення зобов’язання) – це домовленість сторін щодо заміни первинного зобов’язання, яке існувало між кредитором і боржником, іншим. При цьому нове зобов’язання має новий предмет або новий спосіб виконання.

5. Прощення боргу – це відмова кредитора від своїх вимог. Прощення боргу не матиме юридичного значення, якщо воно обмежує правоздатність особи.

6. Відступне. За згодою сторін зобов’язання може бути припинено наданням замість предмета виконання зобов’язання від­ ступного (сплата грошей, передача майна). Розмір і порядок надання відступного встановлюють самі сторони.

7. Мирова угода – це угода сторін про припинення судового спору між собою шляхом взаємних поступок. Контроль за законністю мирової угоди покладається на суд, який може її не затвердити, якщо вона суперечить законодавству чи порушує законні права й інтереси осіб.

Підстави припинення зобов’язань за обставин, що не залежать від волі сторін:

1. Неможливість виконання зобов’язання. Ця обставина може стати підставою для припинення зобов’язання, якщо її настання зумовлено обставинами, за які боржник не відповідає і які виключають відповідальність боржника. Неможливість виконання може бути спричинена такими чинниками:

   1. фактична неможливість виконання. Фактична неможливість пов’язана насамперед із обставинами, які мають характер непереборної сили;

   2. юридична немож­ливість виконання. Під юридичною неможливістю розуміють неможливість ви­конати зобов’язання, оскільки існують перешкоди законного чи морального характеру.

2. Поєднання в одній особі боржника і кредитора. У такому випадку має місце своєрідне правонаступництво, тому що права і обов’язки переходять від боржника до кредитора і навпаки.

3. Смерть громадянина, якщо зобов’язання пов’язано з його особою. За загальним правилом смерть громадянина – учасника зобов’язання, не припиняє зобов’язальних правовідносин. Водночас у випадках, коли права та обов’язки нерозривно пов’язані із особою боржника чи кредитора, смерть однієї із сторін зобов’язання приводить до його припинення. Так, смерть особи, яка отримує аліменти, припиняє зобов’язання.

4. Ліквідація юридичної особи (кредитора чи боржника). На відміну від реорганізації юридичної особи, коли створена юридична особа є правонаступником за зобов’язаннями, при ліквідації правонаступництво відсутнє.