3. Договір позики: поняття та елементи

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками (тобто ті, які мають ознаки, властиві речам даного роду, та вимірюються числом, вагою, мірою, наприклад, бензин, зерно, цукор), а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошо­вих коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦК).

Юридичні ознаки: односторонній, реальний, безвідплатний, або відплатний.

Сторони: позикодавець та позичальник, якими можуть бути будь-які суб’єкти цивільно-правових відносин. Позикодавцем може виступати лише власник відповідних грошових коштів або речей, що визначені родовими ознаками.

Істотна умова договору позики – це його предмет. Предметом можуть бути грошові кошти, або речі, визначені родовими ознаками. Позичальник, який отримав за договором позики грошові кошти, зобов’язаний повернути таку саму суму, а позичальник, який отримав речі, - рівну кількість речей того самого роду та такої самої якості.

Договором позики може бути передбачено сплату позичальником на користь позикодавця процентів (ст. 1048 ЦКУ).

4. Форма договору позики

Форма договору позики (усна або письмова) залежить від суб’єктного складу та суми грошей чи вартості речей, які надаються.

Письмова форма є обов’язковою:

1. якщо позико­давцем виступає юридична особа;

2. якщо сума позики перевищує не менш як в 10 разів встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (на 1 березня 2005 р. — 17 гривень).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Складання розписки не є письмовою формою договору позики⁷.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (ст.1051 ЦКУ). Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Верховний суд україни ухвала від 18 лютого 2009 року

Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Гнатенка А. В., суддів: Косенка В. Й., Барсукової В. М., Балюка М. І., Данчука В. Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до Особи 2 про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою Особи 1 на рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03.09.2008, встановила:

Особа 1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 09.03.2006 він дав Особі 2 в борг грошові кошти в сумі $ 70 тис. Відповідач зобов'язався повернути кошти до 9 квітня 2006 року. Однак до теперішнього часу відповідач не повернув йому борг. Просив стягнути з відповідача 365790 грн. 18 коп., в тому числі основного боргу 353500 грн., 12290 грн. 18 коп. - 3 % річних, а також судові витрати.

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 07.06.2007 позов задоволено. Стягнуто з Особи 2 на користь Особи 1 365871 грн. 18 коп., а саме: 353500 грн. - основного боргу за договором позики, 12290 грн. 18 коп. - 3 % річних, у відшкодування судових витрат 81 грн.

Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03.09.2008 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням апеляційного суду, Особа 1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, яким відмовлено в позові, апеляційний суд виходив із того, що позивач не навів суду належних доказів того, що саме $ 70 тис. він дав у борг відповідачу.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, оскільки він дійшов їх без повно та всебічно з'ясованих обставин справи з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що позивач надав суду розписку від 09.03.2006, з якої випливає, що Особа 2 взяв у борг в Особи 1 70 тис. у. о. із зобов'язанням повернути вказану суму в місячний строк.

За ч. 1 ст. 1046 ЦК, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві гаку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, на підтвердження вимог названого закону відповідач видав позивачеві розписку про позичені гроші, яка ніким не оспорюється. Така форма надана договору за бажанням сторін.

За правилами ст. 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обіг або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазвичай в Україні під умовними одиницями розуміється обіг доларів США, оскільки в основному курс національної грошової одиниці прирівнюється до долара США.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

До цього часу позичальник не повернув позикодавцеві позику.

У зв'язку із цим, за правилами ч. 1 ст. 1050 ЦК, наступають наслідки порушення договору позичальником відповідно до вимог ст. 625 ЦК.

За таких обставин апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, а тому воно підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст. 339 ЦПК, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду ухвалила:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03.09.2008 скасувати.

Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 07.06.2007 залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.