3. Загальні умови виникнення зобов’язання із заподіяння шкоди (деліктних зобов’язань)

Як договірна, так і недоговірна відповідальність настає ли­ше за наявності певних умов (підстав), передбачених законом. Такі загальні підстави встановлені в ст. 1166 ЦК. Відповідаль­ність за заподіяння шкоди настає за загальним правилом за наявності таких умов:

1. шкода;

2. протиправність поведінки заподіювача;

3. причинний зв’язок між протиправною поведінкою та за­подіяною шкодою;

4. вина заподіювача шкоди.

Сукупність зазначених умов є підставою для покладання на особу цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди. Ці умови є загальними для виникнення зобов’язань із заподіяння шкоди, оскільки їх сукупність вимагається в усіх випадках, крім тих, які спеціально передбачені в законі.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦКУ шкода підлягає відшкодуванню:

1. в повному обсязі – тобто відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена вигода (у разі завдання шкоди особою, яка є суб’єктом підприємницької діяльності);

2. особою, яка безпосередньо завдала шкоду.

На відміну від загальних положень цивільного права, протиправна поведінка в деліктних зобов’язаннях, окрім традиційних форм дії та бездіяльності може існувати також у формі рішення відповідного органу влади. Деліктна відповідальність настає також і за окремі правомірні дії. Однак за відсутності протиправності деліктна відповідальність не настає у таких випадках:

1. під час виконання фізичною особою своїх обов’язків;

2. під час здійснення фізичною особою права на самозахист;

3. у разі прийняття закону про припинення права власності на певне майно;

4. у стані крайньої необхідності;

5. за згоди потерпілого, але за умови дотримання правових норм.

Підстави звільнення від деліктної відповідальності:

1. казус (випадок) – це завдання шкоди без умислу та необережності, тобто якщо особа не знала, не могла і не повинна була знати про можливість настання шкідливого результату;

2. непереборна сила – це надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності заподіювача шкоди за умови, що останній не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди;

3. умисел потерпілого. Вина потерпілого не враховується у разі:

   1. відшкодування додаткових витрат при відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я (ч.1. ст.. 1195 ЦКУ);

   2. відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника (ст. 1200 ЦКУ);

   3. відшкодування витрат на поховання (ст. 1201 ЦКУ);

   4. якщо потерпілим є малолітня або недієздатна особа.

Суб’єктами деліктного зобов’язання, як і будь-якого іншого цивільно-правового зобов’язання, є боржник і кредитор. Боржник – це особа, яка зобов’язана відшкодувати шкоду. Кредитор – це потерпілий.

Об’єктом деліктного зобов’язання є дії боржника з відшкодування завданої шкоди у повному обсязі.