1. Поняття та система недоговірних зобов’язань в цивільному праві

Недоговірні зобов’язання – це зобов’язання, які виникають за відсутності укладеного між сторонами договору, в силу пев­них юридичних фактів. Ці зобов’язання можуть виникати:

1. з неправомірних дій (заподіяння шкоди),

2. з правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо).

Правове регулювання недоговірних зобов’язань здійснюється підрозділом 2 розділу 3 ЦКУ.

Відмінність недоговірних зобов’язань від договірних полягає у наступному:

1. договірні зобов’язання виникають у разі укладення цивільно-правового договору, а не договірні – в тому разі, якщо суб’єкти не перебували в договірних відносинах;

2. договірні зобов’язання завжди існують між сторонами, а не договірні – це завжди новий юридичний обов’язок. У деліктних зобов’язаннях він покладається на правопорушника замість невиконаного;

3. договірні зобов’язання є відносними, а не договірні виникають з порушення абсолютних прав;

4. договірні зобов’язання регулюються як імперативними, так і диспозитивними нормами, а не договірні – суто імперативними;

5. у разі порушення договірного зобов’язання відповідальність можлива як у формі відшкодування збитків, так і у формі сплати неустойки, а не договірного зобов’язання – лише у формі відшкодування збитків;

6. у договірних зобов’язаннях на розмір відповідальності впливає вина кредитора, а для зобов’язань із відшкодування шкоди має значення лише умисел і груба необережність потерпілого та матеріальний стан заподіювача шкоди – фізичної особи.

Види недоговірних зобов’язань:

1. зобов’язання із публічної обіцянки винагороди;

2. зобов’язання із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

3. зобов’язання із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

4. зобов’язання із створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

5. зобов’язання із відшкодування шкоди;

6. зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Зобов’язання із публічної обіцянки винагороди, із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення, із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи називаються зобов’язаннями із односторонніх дій. Їх особливість полягає у тому, що при їх здійсненні однією особою, права, а іноді й обов’язки, виникають у іншої особи, внаслідок чого формуються зобов’язальні відносини.

2. Поняття та система деліктних зобов’язань

Зобов’язання із заподіяння шкоди (інколи їх називають зобов’язаннями із правопорушення або деліктними зобов’язаннями) – це зобов’язання, які ви­никають внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав абсолютного характеру і мета яких – забезпечити поновлення прав потерпілого за рахунок заподіювача шкоди або особи, відповідальної за шкоду. Залежно від підстав виникнення зобов’язань із заподіяння шкоди розрізняють: договірну та недоговірну (деліктну) відпо­відальність.

Спільними ознаками договірної і недоговірної відповідальність є:

1. мета – поновити порушені права;

2. їх майновий характер;

3. примусова реалізація силами юрисдикційних органів;

4. виконання ними попереджувальної, виховної функції.

Відмінності між договірною і недоговірною (деліктною) відповідальністю:

1. договірна настає, коли сторони перебувають у відносних правовідносинах, недоговірна – в абсолютних;

2. договірна покладається на порушника договору або на особу, яка за договором відповідає за порушника (поручитель, гарант), недоговірна – на порушника або на особу, яка за законом відповідає за порушника (батьки, опікуни, лікувальна установа), або взагалі на третю особу, в інтересах якої вчиня­ються дії (заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності);

3. договірна – це додатковий обов’язок, який приєднується до невиконаного обов’язку (поставити продукцію і сплатити штраф), а недоговірна – це новий обов’язок замість невиконаного (заподіяв шкоду — відшкодуй).

4. договірна передбачена як законом, так і договором, недо­говірна –виключно законом;

5. договірна виступає у вигляді відшкодування збитків, стягнення неустойки, а недоговірна – виключно у вигляді відшкодування збитків.

Система деліктних зобов’язань побудована на поєднанні загального (генерального) делікту із спеціальним. Склад загаль­ного делікту відповідно до ст. 1166 ЦК, полягає у тому, що заподіяна шкода відшкодову­ється особою, яка її заподіяла.

Спеціальні делікти характеризуються такими особливостями:

1. способом заподіяння шкоди;

2. особою заподіювача шкоди;

3. особою потерпілого,

4. особою, яка відповідає за шкоду;

5. об’єктом, якому заподіюється шкода;

6. обставинами заподіяння шкоди;

7. особливими умовами відповідальності тощо.

Види спеціальних деліктів:

1. шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки (ДПН):

   1. шкода, заподіяна наземним ДПН;

   2. шкода, заподіяна морським судном;

   3. шкода, заподіяна повітряним судном;

   4. ядерна шкода;

2. шкода, заподіяна представниками і працівниками юридичної особи:

   1. шкода, заподіяна працівником при виконанні ним трудо­вих обов’язків;

   2. шкода, заподіяна посадовою особою органів державної влади або органом місцевого самоврядування;

   3. шкода, заподіяна незаконними діями представників правоохоронних органів;

3. шкода, заподіяна особами з пороками волі:

   1. малолітніми;

   2. неповнолітніми;

   3. недієздатними;

   4. особами, які не розуміли значення своїх дій;

4. шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого:

   1. під час виконання особою договірних зобов’язань;

   2. під час виконання трудових обов’язків;

   3. фізичній особі-підприємцю;

   4. малолітній особі;

   5. неповнолітній особі;

   6. особі, яка не працювала;

   7. особі, яка потерпіла від злочину;

5. шкода, заподіяна правомірними діями:

   1. необхідною обороною;

   2. в стані крайньої необхідності;

6. шкода, заподіяна навколишньому середовищу:

   1. атмосфері, воді, землі;

   2. флорі, фауні;

7. моральна шкода:

   1. шкода, заподіяння якої пов’язано із діяльністю держав­них органів та посадових осіб;

   2. шкода, заподіяна засобами масової інформації;

   3. шкода, заподіяна приватними особами;

8. шкода, заподіяна недоліками робіт, послуг, речей;

9. шкода, що відшкодовується особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність;

10. шкода, яка відшкодовується у зв’язку з припиненням права власності;

11. шкода, що відшкодовується фізичній особі, яка потерпіла від злочину, якщо заподіювач шкоди не встановлений або отри­мати належне з нього неможливо;

12. шкода, що виникає у результаті створення загрози життю, здоров’ю чи майну особи;

13. інші спеціальні випадки відшкодування шкоди