2. Класифікація цивільно-правових договорів

В залежності від виникнення взаємних прав та обов’язків у сторін договір буває:

1. одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони;

2. взаємним (двостороннім), якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Багатосторонній договір, як різновид взаємного договору, являє собою договір, що укладається більш як двома сторонами, наприклад, договір про сумісну діяльність.

В залежності від наявності зустрічного майнового мінового еквіваленту договори бувають:

1. відплатними, тобто такими, в яких одна сторона за виконання нею обов’язку повинна отримати відповідне відшкодування у формі: грошей, інших майнових цінностей, іншого зустрічного виконання;

2. безвідплатними, тобто такими, за якими майнового відшкодування або іншого зустрічного надання за виконане зобов’язання не передбачено.

Залежно від юридичної спрямованості договорів їх поділяють на:

1. основні, якими є договори, що безпосередньо спрямовані на виникнення прав та обов’язків між учасниками конкретного договору;

2. попередні, якими є договори, сторони яких зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором (ч.1 ст.635 ЦКУ).

Залежно від осіб, які мають право вимагати виконання договору, слід розрізняти:

1. договори на користь контрагентів;

2. договори на користь третіх осіб (ч. 1 ст. 636 ЦКУ).

Залежно від наявності волі осіб на укладення договору розмежовують:

1. договори, що укладаються з волі контрагентів,

2. договори, що укладаються незалежно від волі контрагентів (наприклад, публічний договір, ч.3 ст.633 ЦКУ).

Залежно від способу укладення договору поділяють:

1. взаємопогоджені договори,

2. договори приєднання.

Залежно від того, чи передбачено можливість укладення певного договору в актах цивільного законодавства, договори бувають:

1. поіменовані, можливість укладення яких прямо передбачена в ЦК та інших актах цивільного законодавства,

2. непоіменовані, можливість укладення яких прямо не передбачена в актах цивільного законодавства (наприклад, договори про надання медичних, аудиторських, маркетингових, рекламних, ритуальних та інших послуг). Для цього виду договорів застосовуються правила аналогії закону чи аналогії права;

3. змішані, тобто договори, які містять в собі елементи різних договорів (ч. 2, ст. 628 ЦКУ).

3. Зміст договору. Проблеми тлумачення змісту договору

Зміст договору – це сукупність погоджених між сторонами його умов. Традиційно в юридичній літературі розрізняють істотні, звичайні й ви­падкові умови договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотними умовами договору є:

1. умови, які безпосередньо зазначені в законі;

2. умови, які необхідно погодити саме для цього виду договору;

3. умови, на погодженні яких наполягає одна із сторін.

Звичайні умови договору – це умови, які традиційно, за звичаєм вклю­чаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але зрозуміло, що вони підлягають виконанню. Наприклад, уклавши договір майнового найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов’язків із проведення капітального і поточного ремонту. Але згідно з чинним законо­давством за загальним правилом капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний – наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто в цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

Випадкові умови – це умови, які, як правило, не передбача­ються певним видом договору, але можуть бути встановлені за погодженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін встановлюються у відступ від положень диспозитивної норми. Наприклад, за загальним правилом повірений за договором доручення має право на винагороду, якщо інше не встановлено законом чи договором, якщо, укладаючи конкретний договір, сторони передбачили його безоплатний характер. Якщо випадкові умови за погодженням сторін мають місце в договорі, вони набувають ознак істотних умов.

Зміст договору у багатьох випадках визначається шляхом типізації договірних умов. Відповідно до ст. 179 ГКУ при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

1. вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

2. примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

3. типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

4. договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Під тлумаченням договору розуміють роз’яснення його змісту.

Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами) (ст. 213 та 637 ЦКУ). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину:

1. беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів;

2. якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з’ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін;

3. якщо за вказаними правилами немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.