Методи культування вірусів:

Запам'ятайте!

УВАГА! Віруси - є облігатними внутрішньоклітинними паразитами, тому вони можуть репродукуватись тільки в живій клітині. Виходячи з цього запропоновано три основні способи культивування вірусів:

1 - на лабораторних тваринах;

2 - курячих ембріонах;

3 - культурах клітин.

1 - лабораторних тварин

Використовують для виділення вірусів та їх ідентифікації з клінічного, секційного матеріалу в біологічних пробах та реакціях нейтралізації.

Для цього служать різноманітні види тварин: білі миші (дорослі та сосунки), гвінейські свинки, хом'яки, кролі, мавпи, яких можна заражати у мозок, парентерально, в очеревину, інтранозально, під шкіру, тощо. Залежно від виду збудника у піддослідних тварин розвиваються характерні ознаки ураження.

2 – курячі ембріони

Використовують для виділення вірусів та визначення їх виду, як правило, працюють з 5-12-14 даними ембріонами. Зараження проводять відкритим та закритим способами в алантоісну, інколи у сам ембріон або жовтковий мішок.

3 - культури клітини

Які використовують у вірусологічній діагностиці поділяють:

а) Первинні культури одержують з тканин людини або тварин при їх ферментативній обробці за допомогою трипсину. Вони чутливі до багатьох вірусів, їх можна одержувати в лабораторіях у будь-якій кількості. Найчастіше використовують культури нирок ембріона людини, нирок мавп, свиней, фібробласті курячих ембріонів.

б) Перещеплюванні культури - клітини, які набули здатності до необмеженого росту. Як правило вони є похідними пухлин людини або тварини. Їх вирощують у вигляді одношарових культур на поверхні скла у флаконах або суспензії. Використовують тканини культури (карцинома шийки матки), Нер-2 (карцинома гортані людини), КВ (карцинома ротової порожнини) та інші.

в) Диплодні культури - особлива група клітин одного типу, які витримують в лабораторних умовах до 100 пасажів, зберігаючи при цьому вихідний диплоїдний набір хромосом.

УВАГА! При розмноженні вірусів в тканинах культуру відбувають різноманітніші зміни. Усю сукупність їх називають цитопатичною дією (ЦПД) або цитопатичним ефектом. Одні віруси викликають повну деструкцію (руйнування) клітин - вірус поліомієліту, іншу - появу специфічних включень - вірус сказу, натуральної віспи.

ОСНОВНІ МЕТОДИ ЛАБОРАТОРНОЇ ДІАГНОСТИКИ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ:

- Мікроскопічний;

- Вірусологічний;

- Серологічний;

- Біологічний;

- Молекулярно-генетичний.

МЕТОДИ ЕКСПРЕС-ДІАГНОСТИКИ

- Імунолюмінесцентний;

- Імунофлуоресцентний;

УВАГА! Вірусологічні дослідження проводять в вірусологічних лабораторіях, які є у складі великих санітарно-епідеміологічних станцій.

Вірусологічна лабораторія - спеціальна практична установа, в якій проводяться вірусологічні, імунологічні і серологічні дослідження.

Основна вимога до вірусологічної лабораторії - створити такі умови, які забезпечують проведення досліджень при дотриманні стерильності й гарантують персоналу та оточуючим безпеку від можливого зараження.

Умови відбору матеріалу для дослідження і транспортування до вірусологічної лабораторії:

Відбір матеріалу для дослідження:

Відбирають матеріал у найбільш ранні строки від початку захворювання або відразу після смерті хворого. Також беруть проби у осіб, які контактували з хворим.

Відбирають матеріал у стерильний посуд в умовах максимально наближених до стерильних. Для транспортування матеріалу його вміщують у спеціальний контейнер з термоізоляцією (мішечки з льодом або танучий лід у пластикових пакетах), або у сумки-холодильник.

Матеріал до початку дослідження охолоджують у холодильнику при температурі 4°С, зберігають замороженим при температурі -20°С, а ще краще при -70°С.

До матеріалу, що відправляється до лабораторії, додають етикетку із визначення прізвища хворого, типу матеріалу і дати його відбору.

Транспортовані проби обов'язково супроводжуються випискою з карти стаціонарного хворого.

Тип проби визначається характером захворювання, тропністю збудника щодо певних органів і систем та періодом перебігу інфекційного процесу.

Змив з носової частини глотки і мазок з глотки: Для одержання змиву з носової частини глотки використовують 15-20 мл вірусного транспортного середовища (ВТС). Хворому рекомендують старанно протягом 1 хвилини прополоскати горло і зібрати змив у стерильний флакон.

Мазок із глотки беруть стерильними ватним тампоном, торкаючись ним до задньої стінки глотки, притримуючи язик шпателем. Тампон вміщують у 2-3 мл ВТС, споліскують і віджимають.

СПИННОМОЗКОВА РІДИНА: За допомогою спинномозкової пункції відбирають 1-2 мл рідини у стерильну пробірку.

КАЛ І РЕКТАЛЬНІ МАЗКИ: Проби калу відбирають протягом 2-3 днів у стерильні флакони з-під пеніциліну, заповнюючи їх на 1/4 об'єму. Флакони щільно закупорюють гумовими пробками. З одержаного матеріалу готують 10% емульсії, центрифугують, деконтамінують і до початку дослідження зберігають замороженими. Якщо кал зібрати неможливо, його замінюють мазками: ректальні тампони змочують ВТС і вводять у пряму кишку, після чого вміщують у флакони з ВТС.

КРОВ: Беруть стерильно шляхом венепункції в об'ємі 5-10 мл, дотримуючись запобіжних заходів, особливо під час пропасниці невідомого типу (роботи здійснюють у гумових рукавичках, масках і захисних окулярах). Для запобігання зсідання кров дефібрінують, струшуючи зі скляними намистинами, або додають ІМО гепарину на 1 мл крові. Щоб одержати парні сироватки, кров беруть з інтервалом 12-14 днів.

СЕЧА: Збирають середню порцію сечі у стерильний посуд в об'ємі 10 мл.

РІДИНУ З СЕРОЗНИХ ПОРОЖНИН: Беруть у кількості 2 мл у стерильну пробірку.

МАЗОК З КОН'ЮКТИВИ: Беруть дуже обережно стерильним тампоном і вміщують у ВТС.

ВМІСТ ВЕЗИКУЛ: Поверхню везикул обробляють ефіром або ацетоном. Стерильним шприцом з голкою відсмоктують вміст везикули і переносять у ВТС. Матеріал треба відправити до лабораторії у запаяних стерильних скляних капілярах або ампулах, можна також у вигляді висушених мазків на предметному склі.

СЕКЦІЙНИЙ МАТЕРІАЛ: Відбирають у більш ранні терміни із дотриманням правил асептики, щоб уникнути контамінації вмістом травного каналу. Спочатку беруть проби лімфатич-них вузлів, мозку, тканини грудної порожнини. Шматочки тканин масою 1-3 г вміщують в окремі стерильні флакони.

Матеріал для вірусологічного дослідження направляють до лабораторії у сумках-холодильниках (при відсутності останніх допускається використання пузиря з льодом і біксу).

2. Демонстрація викладачем зовнішнього виду пластикового контейнера для транспортування матеріалу, що містить віруси.

Самостійна робота студентів:

Завдання №1: 1. Ознайомтесь з методами взяття матеріалу при вірусних інфекціях.