27. Поняття доказів, їх класифікація.

 Стаття 32. Поняття і види доказів  

     Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

     Ці дані встановлюються такими засобами:

     письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

     поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Докази у господарському процесі можна класифікувати за різними підставами, основними з яких є:

а) за способом формування докази поділяються на первісні і похідні (первісними називають докази-першоджерела, похідними називають докази, що відтворюють зміст іншого доказу);

б) за характером зв'язку змісту доказів з тими фактами, які необхідно встановити, докази поділяються на прямі (вказують на наявність чи відсутність факту) і непрямі (дозволяють зробити не один, а кілька імовірних висновків про факт);

в) за джерелом одержання докази поділяються на особисті і речові залежно від того, хто є джерелом доказу: людина чи матеріальний об'єкт (до особистих доказів відносять пояснення сторін, третіх осіб, висновки експертів, до речових — письмові і речові докази).

28. Належність та допустимість судових доказів.

Стаття 34. Належність і допустимість доказів  

     Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

     Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належними є докази, що стосуються предмета доказування. Суд зобов'язаний відібрати тільки ті докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, виключивши з процесу доказування докази, які не стосуються справи, наявність яких ускладнює процес доказування, встановлення дійсних обставин справи, затягує розгляд справи. При цьому сторони, щоб переконати суд у належності того чи іншого доказу, мають право обґрунтовувати його належність для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Правила про допустимість доказів закріплено у статтях 32, 34 цього Кодексу, у яких встановлено вимоги: а) про використання засобів доказування, перелічених у ст. 32 цього Кодексу, отриманих з додержанням встановленого порядку збирання, закріплення і дослідження доказів; б) про необхідність підтвердження обставин, які за законодавством мають бути підтверджені певними засобами доказування, саме цими засобами доказування (так, якщо законом передбачені нотаріальне посвідчення і державна реєстрація для правочину даного виду, господарський суд при розгляді справи повинен мати у своєму розпорядженні документи з відповідними реквізитами).

29. Письмові докази, їх класифікація.

  Стаття 36. Письмові докази

     Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

     Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

     Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.  

Документ — це результат відображення фактів, подій, явищ об'єктивної дійсності і розумової діяльності людини за допомогою письма, графіки, фотографії, звукозапису або іншого способу на спеціальному матеріалі (папері, фотоплівці, папірусі, пергаменті тощо).

Документи є засобом зберігання та передачі у часі і просторі різної інформації, тому вони отримали широке використання у різних сферах, а у багатьох випадках ведення документації стало обов'язковим. Практично неможливим є вирішення будь-якої справи і ухвалення у ній рішення без використання та аналізу інформації, що міститься в документі. Все це робить документ одним з найважливіших, а у випадках, вказаних законодавцем, — обов'язкових джерел доказів у господарському процесі. У зв'язку з цим оперативність і обгрунтованість рішення більшості господарських справ залежить від вміння посадовців і обслуговуючого персоналу відшукати серед різноманітної документації ту, що є джерелом доказів.

До письмових доказів належать: договори, товарно-транспортні накладні, акти прийому продукції за кількістю та якістю, акти експертизи, висновки державних та інших органів, установчі документи, платіжні документи, довідки, інші документи.

Листи, телеграми мають силу доказів, якщо містять відомості про факти, що мають значення для справи, або відомості, що такі факти спростовують. Наприклад, відповідно до ст. 207 ЦК України право-чин, у тому числі договір, вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У статті 207 ЦК України не міститься вичерпного переліку таких документів, тому поряд з листами і телеграмами можуть використовуватися інші засоби зв'язку, наприклад, факсимільний чи електронний. Визначальним при цьому є можливість достовірно встановити той факт, що даний документ надійшов саме від сторони за договором.

Обов'язковою умовою є наявність на документі (документах) підписів сторін. Підпис на телеграмі засвідчується у встановленому порядку підприємством зв'язку, про що в телеграмі робиться застереження. Електронні документи засвідчуються за допомогою електронного цифрового підпису.

дослідженні. Тому як суддя, так і сторони процесу мають знати класифікацію письмових доказів. Найбільш поширеною класифікацією письмових доказів, що використовується в господарському процесі, є така:

КЛАСИФІКАЦІЯ ПИСЬМОВИХ ДОКАЗІВ

За змістом

• розпорядчі

• інформативні

За формою

• прості письмові

• кваліфіковані письмові

За способом формування

• оригінали

• копії

До розпорядчих документів належать акти органів державної влади й управління, а також інші документи, в яких визначається воля цих суб’єктів щодо встановлення, змісту і припинення правових відносин. До інформативних документів належать документи, що містять дані про наявність чи відсутність визначених фактів. До таких документів належать довідки, повідомлення, листи, звіти, акти. В них відсутнє волевиявлення і повідомляється лише про окремі факти. При судовому дослідженні розпорядчих документів перш за все враховують правомірність волевиявлення та існування дійсної волі, що виражена в документі. При дослідженні інформативних документів встановлюється, чи дійсно мав місце факт, інформацію про який містить документ. Існують також документи, яким притаманні ознаки як розпорядчих, так і інформативних документів, тому при їх судовому дослідженні застосовуються методи дослідження обох видів документів.

Порядок складання документів простої письмової форми нормативно не встановлений, не існує і переліку обов’язкових реквізитів таких документів. Тому вони складаються в довільній формі й оцінюються судом з точки зору їх допустимості. Документам кваліфікованої письмової форми притаманна чітко встановлена форма з переліком обов’язкових реквізитів, відсутність яких може стати причиною недійсності цих документів і неприйняття їх судом як доказів.

За способом формування документи поділяють на оригінали і копії.Оригінали – це перші примірники документів. Такий документ є більш вагомим для суду, ніж копія, оскільки інформація про факти закріплена в ньому безпосередньо тією особою, яка складала такий документ.