43. Руїна, її ознаки та соціально-політичні наслідки.

Час Руїни — надзвичайно важкий для України період, коли після смерті Б. Хмельницького досягнення часів визвольної війни були значною мірою втрачено. Слід звернути увагу на те, що у вітчизняній історіографії немає одностайності щодо її хронологічних кордонів. Як правило, її датують 60-80-ми роками XVII століття Питання залишається відкритим, особливо на початку цього періоду. Закінчення Руїни пов’язують з гетьманом І. Мазепи

Причинами Руїни були:

— Розкол серед старшини — правлячого прошарку українського суспільства —

— Посилення антагонізму між різними станами українського населення —

— Слабкість гетьманської влади, не здатною консолідувати народ —

— Боротьба геополітичних інтересів Російської держави, Турецької імперії, Речі Посполитої і т.д.

Дослідниця цієї проблеми Т. Яковлєва, з’ясовуючи причини Руїни, справедливо зазначає, що «небажання поступитися своїми вигодами задля блага України, заради збереження козацької держави, непримиренність позиції різних угруповань і окремих осіб ще більш ускладнювали внутрішньополітичну ситуацію, провокували виступу» покозачених», створювали хаос і безлад, унеможливлювали хоча б короткострокову стабілізацію».

Можна виділити наступні характерні ознаки Руїни:

— Загострення соціальних конфліктів як слідства соціального егоїзму старшини, її зловживань, спроби реанімувати старі шляхетські порядки, ігнорування соціально-економічних інтересів не тільки селян, але і простих козаків —

— Початок громадянської війни, яка вела до розколу України за територіальною ознакою —

— Зміцнення в свідомості політичної еліти небезпечну тенденцію до відмови від національної державної ідеї і висунення на перший план регіональних, а то і приватних політичних інтересів — згасання державної ідеї, повернення до ідеї автономизма —

— Звернення до урядів іноземних держав при вирішенні внутрішньополітичних проблем Україну, вміло гра на суперечностях, використовуючи їх у власних цілях —

— Жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву, в ході якої доходило навіть до знищення суперників (Чорна Рада, 1663 р. і т.д.). Одночасно Україна мала два, а то й три-чотири гетьмана (згадаємо 1668: П. Дорошенко, П. Суховій, М. Ханенків, Буд. Многогрішний), які ворогували між собою і в своїй політиці орієнтувалися на різні країни —

— Поступове зменшення конструктивності і все більш деструктивний характер дій Запорізької Січі (небажання підкорятися гетьманської влади, ігнорування загальноросійських інтересів, віддання уподобання тільки власним інтересам і т.п.).

Як це не прикро, але доводиться визнати правильність оцінки А. Потоцьким тодішньої ситуації в Україні, яку він дав у листі до короля Прислухаємося: \ » … тепер там самі себе вдів містечко проти містечка воює, син батька, батько сина грабує».

І в епоху Руїни сталася трагедія розчленовування українських земель між Річчю Посполитою і Росією згідно з договором між ними в селі Андрусів 1667 р. Україні зникає як суб ’ єкта міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних сусідів, об’єктом їх колонізації Правда, на Лівобережжі у складі Російської держави ще зберігалася обмежена внутрішня автономія. Кожен новий обраний гетьман укладав окремий договір (статті) з московським урядом. В основі цих договорів лежали так звані «Статті Богдана Хмельницького», але з кожним подальшим договором вводилися всі нові обмеження української автономії. Достатньо проаналізувати Переяславські статті 1659 р. — Ю. Хмельницького, Московські статті 1665 р. — Брюховецького, Глухівські Статті 1669 — Д. Многогрішного (певний виняток, бо трохи краще, ніж попередні), Конотопа Статті 1672 р. — І. Самойловича т.д.