37. Правобережжя та західноукраїнські землі у другій половині хviii ст.

Тереном тривалої гострої на ці опально-визвольної боротьби проти Польщі, Московщини, турків і татар була Правобережна Україна. Особливо тяжкою стала для неї доба Руїни другої пол. XVII ст. Правобережжя було перетворене на безлюдну пустелю.

Нанрикін. XVII ст. територію правобережного Подніпров'я почали поступово заселяти. Тут виникло кілька козацьких полків. Визначна роль в організації та формуванні полків належала С. Палію, який на поч. XVIII ст. очолив визвольний рух проти польсько-шляхетського панування.

У1714 р. за польсько-турецьким договором Правобережна Україна опинилася знову під владою Польщі. Почалася нова колонізація українських земель польськими магнатами. Селяни змушені були відбувати важку панщину, виконувати інші численні повинності. У феодальну залежність від вельмож потрапляла дрібна шляхта. Під владу магнатів переходили міста, що втрачали рештки самоврядування. Було відновлено тяжкі утиски православної віри.

З поч. XVIII ст. на правобережних землях розгорнулася народна боротьба проти соціального та національного гноблення, відома в історії під назвою гайдамацького руху. Гайдамаки діяли невеликими, але дуже рухливими загонами, які поповнювалися селянами, козаками, міською біднотою.

Найвищого розвитку гайдамацький рух досяг на Правобережжі в другій пол. ХVІІІ ст., коли переріс у велике визвольне повстання, відоме під назвою Коліївщина. Його основною силою було селянство. Виступ розпочався навесні 1768 р. під керівництвом запорізького козака Максима Залізняка. Вирушивши з урочища Холодний Яр, повстанці визволили частину сіл та міст Київщини і підійшли до Умані — добре укріпленої фортеці. Магнат С. Потоцький послав проти них великий загін своїх надвірних козаків на чолі з сотником Іваном Ґонтою, які перейшли на бік гайдамаків. Спільними силами уманська фортеця була взята.

У другій пол. травня — на поч. червня 1768 р. повстанці визволили з-під польсько-шляхетської мали Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів та інші населені пункти. Повстання, охопивши Київщину, перекинулося на Поділля і Волинь. У червні - липні на Правобережжі діяло бл. 30 повстанських загонів. Вони контролювали значну територію, створюючи органи самоврядування.

Об'єднаними силами польської шляхти і російського царату Коліївщина була розгромлена, а з учасниками повстання жорстоко розправилися. Багатьох ув'язнених стратили, серед них й І. Ґонту та його найближчих сподвижників. М. Залізняка царський суд після тортур заслав на каторгу в Сибір.

Гайдамацький рух мав великий вплив на піднесення національно-визвольної боротьби в Західній Україні. Галичина, Холмщина і Волинь упродовж століть були під польським поневоленням, тут кріпосницький і національний гніт був ще тяжчий і жорстокіший, ніж на Правобережжі.

38. Предмет та методологія вивчення курсу історії України. Джерела і література.

1. Предмет і завдання курсу.

2. Методологічні принципи вивчення культури.

3. Джерела вивчення культури України.

Курс історія української культури спрямований на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчості активності майбутніх фахівців; ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, культури, забезпечує розуміння зв’язку всіх складових культури – мистецтва, етнографії, матеріальної культури, наукового знання. усіх форм духовних цінностей, формує світогляд. Завданням курсу є розвинути у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже саме навернення людей до культури у її глибокому розумінні сприяє утвердження загальнолюдських цінностей. При цьому не ставиться завдання зробити студентів професіоналами у царині літератури, мистецтва, музики, моралі тощо. Однак не може бути кваліфікований фахівець, який не має поняття про справжню культуру виробництва, дизайн, культуру управління, мовлення тощо.

Культура, як термін походить від лат. сultura – обробіток освіта , розвиток.

Культуру поділяють на матеріальну і духовну:

Матеріальна культура – це сукупність матеріальних благ, створених людською працею на кожному етапі суспільного розвитку.

Духовна культура (духовність) – це рівень інтелектуального, морального, естетичного та емоційного розвитку суспільства.

Історія культури України. Вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об’єктом дослідження і вивчення є пам’ятки духовної і матеріальної культури, створені в продовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Історія культури вивчає пам’ятки духовної культури в усній формі: казки, міфи, легенди, пісні, думки, прислів’я, тощо. Серед визначених об’єктів матеріальна культура – пам’ятки, трипільської, черняхівної, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять пам’ятки архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський реманент, твори декоративного мистецтва тощо. Отже, цей предмет охоплює широкий спектр людської діяльності, пов’язаної духовною і матеріальною спадщиною та набутками сучасників.

2.Методологічні принципи полягають в тому, щоб показати логіку розвитку духовної культури впродовж століть.

Важливе значення має принцип історичного матеріалізму, який є визначальним для проблеми самосвідомості нації. При вивченні даного курсу слід опиратися на метрологічні принципи, які маємо в працях Т.Шевченка, М.Драгоманова, І.Франка, М.Грушевського, Б.Лепкого, Л.Курбаса, О.Гончара, М.Рильського ат ін., для яких характерним є принцип соціально-економічної зумовленості розвитку культури.

При аналізі розвитку культури не можна обійтися без принципу історизму, тобто об’єктивного дослідження витоків художнього витвору, мистецької течії, духовності та їх місця в суспільстві.

До конкретних методів дослідження слід віднести порівняльно-історичний метод, до якого входять:

- діагностичний (при зіставленні різних за жанром хронологічних джерел, н-д, билин, дум та літописів);

- син хронологічний (коли виділяється певна проблема і розглядається не в історичному, а в змістовому зіставленні).

У вивченні культури слід застосовувати метод структурно-функціонального аналізу, коли досліджуваний об’єкт немовби розкладається на складові частини, виявляються співвідношення між цими частинами, правила їх поєднання в групи (при співвідношенні культури і суспільних процесів первинні складові к-ри етнічні нац. вторинні соціальні, класові).

Важливим методом є метод системного аналізу коли всі феномени к-ри розглядаються у взаємодії її складових частин як основи, на якій формуються нові якості.

А взагалі при вивченні культури застосовують 2 основних напрями:

1) найпоширеніший – в історичній послідовності;

2) галузевий, жанровий шлях, розглядаючи окремо освіту, літературу, живопис, обрядовість від першопочатку і наших днів.

3.Кожний народ фіксує свою історію низкою писемних джерел. Слов’яни, зокрема українці, залишили їх чимало. Це літописні зводи “Влесова книга” і “Повість минули літ”, козацькі літописи, філософські, наукові, економічні, політичні твори, першодруки, пам’ятки літератури – від славетних “Слово про закон і благодать” Іларіона, “Слово о полку Ігоревім” – до книг, написаних сучасними майстрами поезії, прози, драматургії.

Наша країна багата на мистецькі пам’ятки: мозаїки і фрески Софії Київської, Спаса на Берестові, твори народних майстрів, художників сьогодення та ін.

Рівень розвитку суспільства визначається рівнем розвитку культури виробництва, що також входить у коло дослідження історії культури. Зокрема, вироблена нашим народом культура землеробства стала основою для цього виду діяльності в усій Європі.