Висновки до 1 розділу

1. При визначенні суті мовно-системної синонімії слід виходити, по-перше, з явища паралельності вживання різних номінативних одиниць на позначення одного й того самого змісту; по-друге, застосовувати комплекс критеріїв, зважаючи на три основні аспекти семіотики: семантику, синтактику та прагматику. Центральною для будь-якого підходу до вивчення синонімії є концепція тотожності, а до вивчення синонімів як мовних знаків – концепція диференціації.

2. Синонімія як незамкнене, рухоме явище є конгломератом номінативних одиниць, що має ядерні та периферійні зони, які можливо розглядати як системно організовані угруповання: синонімічні ряди, гнізда або кластерні моделі лексичних знань. Джерелом збагачення синонімічних ресурсів мови є семантичні перетворення та інновації, пов’язані, з одного боку, з різноманітністю ознак об’єкта, а з іншого – з комунікативними потребами та намірами мовців.

3. Від мовно-системної синонімії слід відрізняти контекстуальну, яка передбачає семантичне зближення номінативних одиниць, що у парадигматиці не є синонімами. Під контекстуальним значенням нами розуміється таке значення, яке вперше утворюється у слова у мовленні під певним впливом контексту і не є закріпленим у системі мови. Контекстуальна синонімія визначається нами як явище мовленнєвого рівня, яке передбачає референтну ідентичність, семантичну подібність, єдність функціонально-стилістичних показників, а також однакову прагматичну спрямованість номінативних одиниць, які синонімізувалися в контексті. У семантичному плані явищу контекстуальної синонімії властиві незаданість системою мови, номінативна факультативність, невідтворюваність поза контекстом та пантемпоральність, тобто новизна, незалежна від часу створення контекстуальних синонімів. Для дослідження контекстуальної синонімії релевантним є розрізнення двох типів контекстуальної інформації: вербальної та невербальної.

4. Виникнення контекстуальних синонімів-іменників пов’язане з тим, що у процесі номінації присутні творчі елементи. Контекстуальна синонімія може виникати внаслідок синонімізації у контексті: 1) номінативних одиниць із спільною узуально закріпленою семою чи семами; 2) номінативної одиниці з узуально закріпленою семантикою і лексичних інновацій; 3) номінативної одиниці з узуальною семантикою і номінативних одиниць з переосмисленою семантикою.

5. Семантичний зв’язок між контекстуальними синонімами, представленими іменниками встановлюється завдяки їхній суміжності, функціональній подібності, синтагматичним та парадигматичним зв’язкам. Синтагматичною реалізацією контекстуальних синонімів у мовленні є контекстуальний синонімічний ряд. Для теоретичного обмеження його кількісного подовження немає підстав. Ядерний контекстуальний синонім, представлений номінативною одиницею з мовно закріпленим значенням, ідентифікує актуальний зміст решти контекстуальних синонімів у межах одного синонімічного ряду.

6. Контекстуальні синоніми-іменники не можуть бути внесені до існуючих у системі мови синонімічних рядів, оскільки вони мають аномальну сутність, виникають унаслідок порушення мовної норми і є ситуативно обумовленими. Проте, за умов функціональної переорієнтації номінативних одиниць, що вживаються як контекстуальні синоніми, їхній перехід до статусу мовних синонімів є вірогідним.

Результати дослідження відображено в публікаціях автора [11; 12].