1.2. Синонімічні утворення як системно організовані угруповання

Дослідження синонімічних відношень між лексичними одиницями пов’язане не лише з питанням диференціації значень. Тому доцільно зупинитися на розгляді проблеми синонімічного угруповання та пов’язаного з нею поняття “градації ознаки” у значеннях слів, які входять до одного синонімічного угруповання.

Синонімічні одиниці можливо розглядати у межах таких синонімічних угруповань:

– синонімічна пара;

– синонімічний ряд;

– синонімічне гніздо;

– “кластерна модель лексичних знань” [164].

Синонімічний ряд розуміють або як специфічний вид системно організованих лексичних об’єднань, або як своєрідні “додаткові осередки” на певних ділянках лексичної системи, мало пов’язані один з одним [140, с. 40-41]. З останнім твердженням можна погодитися, якщо розглядати окремі, випадково вибрані синонімічні ряди, оскільки звернення до проблеми синонімічних рядів та їх взаємозв’язків у лексичній системі переконує в існуванні різноманітних залежностей між осередками “підвищеної щільності” у словниковому складі, які виникають не лише на поняттєвій основі: не менш важливими виявляються асоціативні та дериваційні зв’язки між синонімічними рядами. Синонімічна пара є двочленним синонімічним рядом.

Традиційно синонімічний ряд розглядають як послідовність семантично пов’язаних слів, у якій кожен член синонімічного ряду є відмінним за якимось компонентом значення від решти членів ряду, але співпадає з ними за іншим компонентом [141, c. 38]. Таке розуміння синонімічного ряду базується на диференційній концепції значення. Воно має низку недоліків, адже не вказує, які з компонентів значення є релевантними для віднесення слів до одного синонімічного ряду. Крім того, важливо брати до уваги той факт, що синонімічний ряд, як і увесь словниковий склад у цілому, є рухомою незамкненою системою, обмежити яку можна лише на певному синхронному зрізі мови.

Синонімічний ряд ґрунтується на позамовних зв’язках денотатів та внутрішньомовних зв’язках слів [79, c. 120]. Семантичною домінантою синонімічного ряду традиційно вважають лексему або словосполучення, яке служить безпосереднім або опосередкованим ідентифікатором для решти елементів даного синонімічного ряду. Його виокремлення відбувається відносно одного, як правило, основного значення домінанти (якщо вона представлена багатозначною одиницею) [77, c. 70].

Точки зору щодо доцільності виділення домінанти синонімічного ряду різняться. Так, деякі дослідники вважають необґрунтованими пошуки домінанти синонімічного ряду як його елемента, що має найширший набір семантичних компонентів з повним спектром диференційних ознак, спільних для його семантики і семантики інших елементів [107, c. 47-48]. Вибір такої домінанти у будь-якому випадку буде суб’єктивним і залежатиме від “точки відліку” дослідника. Крім того, “[...] секвентне розташування членів ряду у правий бік від домінанти в порядку близькості їхнього семемного складу не відображає ієрархічних відношень між ними. Воно заздалегідь обумовлює імпліцитне визначення семантичної подібності лише між центром і кожним із членів послідовності, але не всіх їх між собою. У той же час послідовне розташування лексичних одиниць прешкоджає експлікації цієї обумовленості, хоча ряд фактично розпадається на синонімічні пари, одним з обов’язкових елементів яких завжди є домінанта” [107, c. 48]. Необхідно враховувати й те, що будь-яка домінанта є багатозначною. Таким чином, навколо одного центра відбувається групування декількох різних синонімічних рядів, що ще більше ускладнює їхнє лексикографічне оброблення.

Суперечливою видається і думка про те, що “синонімічний ряд дозволяє передати градацію у передачі думок, почуттів, у характеристиці речей і явищ” [21, c. 11], оскільки ствердження того, що багато слів-синонімів характеризуються певною градацією характерної для них ознаки, породжує існування несправжніх синонімів, або ж розрізняє слова як нееквівалентні за змістом [20, c. 57].

Деякі лінгвісти пропонують розглядати синонімічні ряди як периферійні осередки більших семантичних об’єднань слів – семантичних полів і застосовувати дещо інший термін – “синонімічні пучки” [111, c. 25], заперечуючи, таким чином, існування проблеми порядку розташування синонімів усередині синонімічного ряду.

Якщо виходити з концепції Д.Е.Крузa [161], то до одного ряду синоніми слід відносити на основі “шкали синонімічності”, яка будується у відповідності до розуміння синонімії як лексичних відношень, що визначаються у термінах умов істинності. Проте існує й інше твердження: найбільш повно розкрити характер синонімічних відношень можливо лише на основі розгляду “синонімічного гнізда” лексичної одиниці, який повинен враховувати увесь комплекс синонімічних відношень відповідної одиниці словникового складу мови в усіх її значеннях із детальною диференціацією усіх комунікативно релевантних ознак, а саме: семантичного тлумачення, граматичних показників, стилістичних характеристик. Крім цього, опис синонімічного гнізда повинен містити перелік м о в л е н н є в и х е к в і в а л е н т і в [розрядка наша – В.Б.] лексичної одиниці [107, c. 50]. Пропонується вважати синонімічне гніздо сформованим, якщо у його основі операційним шляхом можна виявити два латентних антонімічних значення [107, c. 3; 135, с. 70].

Однією з найостанніших спроб формалізовано представити синонімічні утворення як системно організовані моделі є “кластерна модель лексичних знань” Ф.Едмондса та Ґ.Хірста [164, c. 105-144]. Необхідність подібного представлення лексичних знань умотивована існуванням лексичних невідповідностей при машинному перекладі. В основу моделі покладено твердження про те, що значення повнозначного слова, маніфестоване у тексті або мовленні, випливає з контекстно залежної комбінації базової інгерентної контекстно незалежної денотації і набору експліцитних диференційних рис. Таким чином, значення слова не є представленим у лексиконі експліцитно, а створюється, або генерується, завдяки вживанню слова в контексті. З точки зору прихильників зазначеної вище концепції, значення слова є гранулярною сутністю (гранулярність визначається як рівень деталізованості репрезентації значення слова), і кожен його можливий нюанс може розглядатися як відношення між словом і одним або кількома його синонімами. Синоніми знаходяться в експліцитних відношеннях один з одним не на концептуальному, а на субконцептуальному рівні – поза онтологією.

Запропонована “кластерна модель лексичних знань” має три рівні репрезентації: концептуально-семантичний, синтактико-семантичний і проміжний (ключовий) – субконцептуальний / стилістико-семантичний. Концептуально-семантичний рівень кластера містить центральний концепт, який представляє ядерну денотацію – денотативне значення, спільне для даного набору синонімів. На субконцептуальному рівні периферійні концепти репрезентують детально гранульовані розбіжності між синонімами у денотативному, стилістичному та експресивному планах. Синтактико-семантичний рівень визначає синтаксичну та лексичну сполучуваність синонімів у реченнях. За твердженням авторів, розроблена модель виявляється корисною для обчислення експліцитних відмінностей або ступенів подібності між близькими синонімами, оскільки забезпечує можливість диференціювати обов’язкові та периферійні значення близьких синонімів, виходячи із заданого рівня гранулярності.

Ми вважаємо, що при створенні будь-якої моделі синонімічного утворення слід з’ясувати, перш за все, якими критеріями керується мовець добираючи слово із синонімічного ряду, гнізда чи кластера. У зв’язку з цим нам видається слушною думка про те, що при виборі синонімів мовцем здійснюється аналіз їх семантичної, стилістичної та конотативної еквівалентності [93, c. 174]. Дані параметри не повинні ігноруватися при дослідженні синонімії як прагматично спрямованого явища, оскільки саме вони визначають прагматичний потенціал синонімів, який уможливлює виконання ними у кожному конкретному випадку низки прагматичних функцій.