Психофізіологічні дослідження темпераменту

Психофізіологічні дослідження темпераменту в своїй основі мають припущення, що відмінності поведінки залежать від властивостей нервової системи.

Вивчення темпераменту у психофізіологічній школі б. М. Теплова та в. Д. Нєбиліцина.

В лабораторії Б. М. Теплова склалася певна методологія вивчення властивостей нервової системи, чіткий виклад якої дано В. Д. Небиліциним (1966). Одне з фундаментальних положень цієї методології - вимога вивчати властивості нервової системи, а не типи вищої перепій діяльності. На думку автора, «класифікація типів вищої нервової діяльності, створена на основі вчення про властивості як би в розвиток цього вчення, стала насправді, як показав досвід застосування цієї класифікації в фізіології і психології, очевидним кроком назад порівняно з оригінальною і у вищій ступені плідною ідеєю про основні властивості нервової системи ... Занадто часто справа зводилася саме до розподілу контингенту досліджуваних по чотирьох "типами" і лише в кращому випадку виділенню ще кількох проміжних "типів". У цих умовах число "чотири" неминуче набувало деякий містичний відтінок »(В. Д. Небиліцин, 1966, с. 7-8). Дійсно, орієнтація всього лише на чотири типи вищої нервової діяльності (до речі, існує до цих пір в підручниках з фізіології, психології та педагогіки) стала гальмувати розвиток диференціальної психофізіології. Були виявлені такі поєднання типологічних особливостей (сильний, неврівноважений з переважанням гальмування над збудженням; слабкий з переважанням гальмування та ін), які не могли бути віднесені ні до однієї з варіацій павловськой класифікації. Ще більше ускладнилася проблема, коли в лабораторії Б.М. Теплова стали постулювати нові властивості нервової системи: лабільність, динамічність, концентрованість. Тому Б. М. Теплов вважав, що на даному етапі вивчення проблеми більший науковий сенс має виявлення типологічних особливостей прояву властивостей нервової системи, ніж визначення «типів». Він справедливо вважав, що ніяка науково обгрунтована класифікація останніх неможлива, поки детально не будуть вивчені питання, що відносяться до основі такої класифікації - властивостям нервової системи.

Б.М.Теплов, як і І. П. Павлов, вважав тип нервової системи людини генетично обумовленим чинником, який у свою чергу залежить від поєднання основних властивостей нервової системи.

До властивостей нервової системи, згідно Теплову, відносяться:

1. Сила нервової системи по відношенню до збудження, тобто її здатність тривало витримувати, не знаходячи позамежного гальмування, інтенсивні і часто повторювані навантаження.

2. Сила нервової системи по відношенню до гальмування, тобто здатність витримувати тривалі і часто повторюються гальмівні впливи.

3. Врівноваженість нервової системи по відношенню до збудження і гальмування, яка виявляється в однаковій реактивності нервової системи у відповідь на збудливі і гальмівні впливи.

4. Лабільність нервової системи, оцінювана по швидкості виникнення і припинення нервового процесу збудження або гальмування.

В.Д. Небиліцин запропонував 12-мірну класифікацію властивостей нервової системи людини. В неї входять 8 первинних властивостей (сила, рухливість, динамічність і лабільність по відношенню до збудження і гальмування) і 4 вторинні властивості (врівноваженість по цих основних властивостях). Показано, що дані властивості можуть відноситися до всієї нервової системи (її загальні властивості) і до окремих аналізаторів (парціальні властивості).

Класифікація властивостей нервової системи за В.Д. Небиліциним:

- Під силою нервової системи розуміється витривалість, працездатність нервових клітин, стійкість або до тривалого дії подразника, що дає концентроване, зосереджене в одних і тих же нервових центрах і накопичується в них збудження, або до короткочасного дії надсильних подразників. Чим слабкіше нервова система, тим раніше нервові центри переходять у стан втоми і охоронного гальмування;

- Динамічність нервової системи, це швидкість утворення умовних рефлексів або здатність нервової системи до навчання в широкому сенсі слова. Основним змістом динамічності є легкість і швидкість, з яким генеруються в мозкових структурах нервові процеси в ході утворення збудливий і гальмівних умовних рефлексів;

- Лабільність, властивість нервової системи, пов'язана зі швидкістю виникнення, протікання і припинення нервового процесу;

- Рухливість нервової системи, швидкість руху, поширення нервових процесів, їх іррадіації і концентрації, а також взаємного перетворення.

Врівноваженість є загальним принципом класифікації нервових процесів (збудження і гальмування) з точки зору окремих властивостей нервової системи. Тому поняття врівноваженості відноситься не лише до сили процесів збудження і гальмування, як це визначав І. П. Павлов, а й до рухливості і динамічності цих процесів.

В.М. Русалов розвинув далі за ідею школи Теплова — Небиліцина і запропонував трьохрівневу класифікацію властивостей нервової системи. Вона включає:

1. Загальні, або системні, властивості, що охоплюють весь мозок людини і характеризуючі динаміку його роботи в цілому.

2. Комплексні властивості, що виявляються в особливостях роботи окремих «блоків» мозку (півкуль, лобових часток, аналізаторів, анатомічно і функціонально розділених підкіркових структур і т. п.).

3. Найпростіші, або елементарні, властивості, що співвідносяться з роботою окремих нейронів.

Як писав Б.М. Теплов, властивості нервової системи «утворюють грунт, на якому легше формуються одні форми поведінки, важче - інші».

Розвиваючи ідеї Б.М.Теплова, В. Д. Небиліцин висловив думку про те, що особливе поєднання основних властивостей нервової системи, тобто кожен її тип, має свої переваги і недоліки. В умовах, наприклад, монотонної роботи найкращі результати показують люди зі слабким типом нервової системи, а при переході до роботи, пов'язаної з великими і несподіваними навантаженнями, навпаки, люди із сильною нервовою системою. Наявний у людини комплекс індивідуально-типологічних властивостей його нервової системи в першу чергу визначає темперамент, від якого залежить далі індивідуальний стиль діяльності.