73. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства

Життя і смерть — вічні теми духовної культури людства Про них розмірковували пророки й засновники релігій, філософи й моралісти, діячі мистецтва та літератури, педагоги й лікарі. Навряд чи знайдеться людина, яка б не замислювалася про сенс свого існування, перспективу смерті й можливість безсмертя. Ці питання так чи інакше розглядаються і вирішуються практично в всіх філософських системах.

Фактично йдеться про тріаду: життя — смерть — безсмертя, оскільки будь-які духовні системи людства виходили з ідеї суперечливої єдності цих феноменів. Найбільша увага тут приділялася смерті та досягненню безсмертя, а людське життя трактувалось як мить, що відпущена людині для гідної підготовки до смерті і безсмертя.

За невеликим винятком майже в усі часи й усіх народів висловлювання про життя є досить негативним. Життя — страждання (Будда, Шопенгауер); життя — сон (Веди, Платон, Лабрюйєр, Паскаль); життя — безодня зла (давньоєгипетський текст «Розмова людини зі своїм духом»); життя — суєта і духовна нудьга (Екклезіаст); «Життя — боротьба і мандри по чужині» (Марк Аврелій); «Усе життя — лише ціна облудних надій» (Дідро); «Моє життя — вічна ніч,...що таке життя, як не безумство?» (К’єркегор); «Усе людське життя глибоко поринете в неправду» (Ніцше). Про це ж говорять прислів’я та приказки різних народів. Ортега-і-Гассет визначив людину не як тіло і не як дух, а як специфічно людську драму.

Проблема життя, смерті й безсмертя має декілька вимірів, що акцентують увагу на різних сторонах одного феномену.

Перший вимір біологічний, який ґрунтується на ідеї про постійну наявність життя і смерті у Всесвіті, постійне їх відтворення у схожих умовах, що досить точно відображено в гіпотезі панспермії.

Другий вимір проблеми пов’язаний з розумінням специфіки людського життя та його відмінності від життя всього живого.

Третій вимір цієї проблеми пов’язаний з ідеєю безсмертя. Виділяють декілька видів безсмертя.

Перший вид безсмертя	у генах нащадків, близький переважній більшості людей
Другий вид безсмертя	муміфікація тіла з метою вічного його збереження
Третій вид безсмертя	покладання на «розчинення» тіла й духу померлого у Всесвіті, входження їх у космічне «тіло», у вічний кругообіг матерії
Четвертий вид безсмертя	пов’язаний з результатами життєвої творчості людини
П’ятий вид безсмертя	досягається за допомогою «змін стану свідомості

У контексті співвідношення життя, смерті й безсмертя особливої уваги набуває проблема сенсу життя. Якщо для релігійно-ідеалістичного світогляду такий сенс і призначення людини виноситься за її межі як засіб для досягнення потойбічної по відношенню до неї мети, то для матеріалістичного світогляду ніякого даного ззовні сенсу і призначення людське життя не має. Сенс життя особистості не існує як дещо об’єктивне поза свідомістю цієї ж особистості. Звідси випливає, що кожен з нас повинен самостійно шукати для себе сенс свого життя, і нікому іншому доручати цієї справи не можна. Як відзначив В.Франкл, сенс не можна дати, його треба знайти. А це дає можливість визначити деякі властивості сенсу життя:

• сенс життя є індивідуальним, він існує для індивіда і в кожного індивіда є свій;

• сенс життя є суб’єктивним: його немає, поки суб’єкт сам не визначить його;

• сенс життя не виникає автоматично, а свідомо визначається людиною завдяки її волі та власним зусиллям.

Говорячи про проблему пошуку сенсу життя, необхідно зазначити, що ця проблема не може бути розв’язаною лише в біологічному розумінні; вона потребує розгляду її як явища соціального, тобто як сенс життя людини в суспільстві. Останнє означає, що індивідуальне життя набуває сенсу як частинка сукупного, загального життя людей. Це життя наповнюється сенсом, коли особисте щастя стає щастям інших. І навпаки, людина, яка живе лише для себе, втрачає сенс життя саме тому, що відриває своє індивідуальне життя від загальносуспільного життя.