7. Джайнізм

Джайні́зм ( від санскр. जिन, «переможець») — релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно в VI столітті до н. е., поширене в сучасній Індії та Шрі-Ланці. У сучасному світі джайнізм — невелика за кількістю вірних, але дуже впливова в Індії, де їх нараховується приблизно 4,9 млн., релігія. Джайни найзаможніша релігійна група Індії. Вони зберігають древню систему освіти, і їхня громада має найвищий відсоток грамотності серед інших релігійних груп у країні. Бібліотеки джайнів найстаріші в Індії.

Засновником джайнізму вважається проповідник Вардгамана (VI ст. до н. е.), званий Джиною. Уважається, що Вардгамана переміг карму сам і вказав шлях до її подолання, а, відтак, до спасіння, іншим людям. З іншого боку, самі джайни вважають, що джайнізм існував вічно, як вічно існує сам Всесвіт, а Магавіра був двадцять червертим у низці 24 просвітлених, тіртханкарів, що існують в кожному циклі переродження світу.

Основою джайнізму як дгармічної релігії є віра в низку перероджень (дхармачакра), можливість звільнення від сансари (мокша), суворий аскетизм, незмінна цінність життя в будь-якому його прояві та, як наслідок, нечинення шкоди живим істотам — ахімса. Нірвана в джайнізмі — це досягнення душею вічного блаженства, в якому джайни бачать сенс людського існування

8. Йога

Йо́га (дослівно: «звязок з Брагманом») — психопрактика зміни свідомості, сукупність різноманітних індійських духовних і фізичних метод, що розробляються в різних напрямах індуїзму та буддизму з метою керування психікою та психофізіологією індивіда задля досягнення піднесеного психічного й духовного стану.

У вужчому сенсі йога — одна з шести ортодоксальних шкіл (даршанів) філософії індуїзму, за вченням якої людина може злити свою душу з Богом, досягти найвищого блага самопізнанням, самозаглибленням, цілком звільнивши свою свідомість від впливів зовнішнього світу. Йога виникла близько 2 ст. до н. е. як вчення ідеалістичного спрямування. Вища мета йоги — зміна онтологічного статусу людини у світі.

Основні напрями йоги

Крім чотирьох основних напрямків йоги, існує також багато інших, серед яких широко відома хатха-йога — шлях очищення тіла та розуму.

У філософії індуїзму йогою вважають систему раджа-йоги, викладену в «Йога-сутрах» й тісно пов'язану з базовими принципами санкх'ї. Йога обговорюється в різноманітних джерелах індуїзму, таких як Веди, Упанішади, «Бгагавад-Гіта», «Хатха-йога-прадипіка», «Шива-самхіта» і «Тантри». Кінцева мета йоги може бути абсолютно різною — від поліпшення фізичного здоров'я до досягнення мокші.

9. Характерні риси та основні школи середньовічного китаю

Становлення філософської думки в Стародавньому Китаї спостерігається вже у VІІ ст.. до н.е.

Історія китайської філософії дуже умовно може бути розділена на три етапи:

I. Стародавня філософія (VII в так н. Е..-III ст. Н. Е..)

У цей час у Китаї (особливо в VI - V ст. До н. Е..) Відбувається дивовижний розквіт філософії, що супроводжується виникненням «ста філософських шкіл», об'єднаних за шістьма основними напрямками:

1) школа «даоцзя» (даосизм);

2) школа «служилих людей» (конфуціанство);

3) школа «фацзя» (легізму або школа законників);

4) школа «моцзя» (моізм);

5) школа «мінцзя» (номіналісти);

6) школа «іньянцзи» (натурфілософи).

II. Середньовічна філософія (III - XIX ст. Н. Е..) Починається цей період з проникнення в Китай з Індії буддизму. Через кілька століть Китай, засвоївши індійський варіант буддизму (у формі махаяни) створив свою, кітаізірованную версію - чань-будцізм. Саме чань-буддизм поряд з неоконфуцианства і неодаосізмом утворили «потрійний філософський союз» у Середньовічному Китаї.