- •Світогляд
- •Історичні типи світогляду
- •Сутність, структура та призначення філософії
- •4. Проблема основного питання філософії
- •Специфіка та основні школи філософії стародавньої індії
- •Веданта
- •Буддизм
- •7. Джайнізм
- •8. Йога
- •9. Характерні риси та основні школи середньовічного китаю
- •I. Стародавня філософія (VII в так н. Е..-III ст. Н. Е..)
- •III. Нова філософія (з XIX ст. Донині)
- •10. Конфуціанство
- •11. Даосизм
- •12. Законники
- •13. Загальна характеристика античної філософії: етапи розвитку, представники, коло проблем
- •14. Піфагор, геракліт, демокрит, мілетська школа
- •15. Сократ
- •16. Платон
- •17. Аристотель
- •18. Загальна характеристика філософії середньовіччя: етапи розвитку, коло проблем, представники
- •19. Патристика. Августин.
- •20. Схоластика. Ф.Аквінський.
- •21. Світоглядні ідеї екклесіасту та обявлення іоанна богослова (біблія)
- •22. Загальна характеристика філософії відродження: специфіка, коло проблем, представники.
- •23. Гуманізм в італії: данте алігєрі, франческо петрарка, джованні бокаччо, лоренцо валла.
- •24. Н.Макіавеллі. «господар»
- •25. Томас мор. «утопія»
- •26. Томазо кампанелла «місто сонця»
- •27. Загальна характеристика філософії нового часу (XVII): специфіка, коло проблем, напрямки, представники.
- •28. Емпіризм та раціоналізм в філософії XVII ст.
- •29. Ф.Бекон
- •30. Т.Гоббс
- •31. Дж. Локк
- •32. Р.Декарт
- •33. Б.Спіноза
- •34. Г.Лейбніц
- •35. І.Кант
- •36. Г.В.Ф.Гегель
- •37. Л. Фейербах
- •39. А.Шопенгауер
- •40.З.Фрейд. Психоаналіз.
- •41. Концепція культури з.Фрейда.
- •42. Екзистенціалізм: загальна характеристика
- •43. Герменевтика
- •44. Прагматизм
- •45. Позитивізм
- •46. Українська філософська думка
- •47. Буття
- •48. Матерія
- •50. Простір і час
- •51. Субстанціональна і реляційна концепція простору і часу
- •52. Відображення як загальна властивість матерії
- •53. Свідомість: структура та функції. Виникнення свідомості та її суспільна природа.
- •54. Духовність
- •55. Сутність та структура пізнавального процесу
- •56. Форми чуттєвого і раціонального пізнання
- •57. Концепції істини
- •58. Наукове пізнання і його специфічні ознаки
- •60. Сучасні концепції розвитку
- •61. Принципи і закони діалектики
- •62. Метафізика. Еклектика
- •63. Синергетика
- •64. Філософські категорії: загальна характеристика
- •65. Сутність і явище
- •66. Зміст і форма
- •67. Причина, привід, наслідок
- •68. Необхідність і випадковість
- •69. Можливість і дійсність
- •70. Одиничне, особливе, загальне
- •71. Розуміння людини в історії філософської думки
- •72. Людина: індивід, особа, особистість
- •73. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства
- •74. Концепції сенсу життя людини
- •Способи осмислення людського буття:
- •75. Поняття суспільства. Рушійні сили розвитку суспільства
- •76. Суспільне виробництво та його структура
- •77. Сфери суспільного життя (економічна, політична, соціальна, духовна) та їх специфіка
- •Особливості економічного життя
- •78. Історичний процес: формаційний та цивілізаційний підходи
- •79. Загальна характеристика інформаційного суспільства
- •80. Глобалізація: сутність, суб’єкти, наслідки. Глобальні проблеми сучасності.
30. Т.Гоббс
Основні праці |
Філософські погляди |
|
"Про громадянина" (1642), "Левіафан" (1651), "Про тіло" (1655), "Про людину" (1658) |
Людина |
Держава |
На перший план у філософії Гоббс висуває механістичне тлумачення реальності, він заперечує існування першоматерії. На його думку, реально існують лише конкретні речі. Головними властивостями матерії він вважає фігуру і протяжність; оскільки у янголів немає цих ознак, вони і не існують. Філософія Гоббса - типовий приклад механістичного тлумачення людини як частини природи, функції якої принципово зводились до механічної форми руху, а закони розуму як природної властивості людини - до законів математики. Він не розумів специфіки органічного світу: "Що таке серце, як не пружина? Що таке нерви, як не такі ж нитки, дріт, а суглоби - не такі ж коліщата, які надають рух усьому тілу, як того хотів майстер?". Гоббс змушений визнати, що людина є і моральною, духовною істотою. Він вказує на її двоїсту природу, на біологічне і соціальне в ній. Проте цю специфіку людини він тлумачить механістичне. Людина відрізняється від інших тіл природи тим, що здатна створювати штучні тіла. Гоббс - один з перших філософів, котрий відмітив роль мови і слова у процесі пізнання. За їх допомогою відновлюємо в пам'яті забуті думки, здійснюємо обмін думками. Продовжуючи розвивати номіналізм, він відзначав, що у пам'яті спливає "позначка", "знак", які потім оформлюються як слово, символ. Вчений підкреслював егоїстичну природу людини. Підґрунтя людського життя - складна гра інтересів.
|
У філософських поглядах Гоббса значне місце посідає вчення про суспільні явища, зокрема про державу. Він показав, що держава не витвір Бога, а продукт свідомої діяльності людей. Вихідним моментом міркувань Гоббса про суспільний устрій і державу є "природний стан людей". До виникнення суспільства це була війна всіх проти всіх. У цій війні не може бути переможців. Вихід з неї Гоббс бачить в утворенні держави, заснованій на узгодженні інтересів. Держава - продукт суспільної угоди. Вона повинна забезпечити загальний мир і безпеку. Гоббс відкинув концепцію походження держави від Бога. Благо народу - найвищий закон держави. Гоббс розробив двадцять законів, сутність яких зводиться до "золотого правила": "Не роби іншому того, що ти не хотів би, щоб вчинили стосовно тебе". Кращою формою державного правління мислитель вважав абсолютистську монархію. Держава - це чудовисько Левіафан. Усі люди тільки гвинтики цього штучного механізму, його раби. Звідси - безглуздість боротьби проти держави. Гоббс одним з перших у Новий час сформулював концепцію відчуження.
|
|
31. Дж. Локк
Джон Локк (1632-1704) - англійський філософ, який відіграв велику роль у розвитку теорії пізнання. Він пов'язував її з психологією, обґрунтовував залежність психіки від оточуючого середовища. Основні твори Дж. Локка: "Дослід про людське розуміння" (1680), "Листи про віротерпимість" (1685-1692), "Розумність християнства" (1695), "Два трактати про державне правління" (1690), "Деякі думки про виховання" (1693).
Головна особливість філософської доктрини Локка - зміщення її проблематики у бік гносеології. Він у більшій мірі, ніж інші філософи-новатори, вказував на необхідність звужування і спеціалізації знання як важливої передумови його ефективності.
Своє вчення про пізнання він починає з критики теорії Декарта "про уроджені ідеї". Локк доводить, що в розумі людини немає ніяких уроджених ідей. Всупереч Декарту він вважає, що уроджені ідеї взагалі не існують; люди народжуються з повністю чистою душею, подібно до білого паперу або до чистої дошки, яка потім заповнюється записами у процесі накопичення людиною знання і життєвого досвіду. Він вважає, що всі знання люди отримують тільки внаслідок досвіду, впливу матеріальних тіл на органи чуття.
Пізнання, згідно з Локком, є процес взаємодії людини з предметами матеріального світу. Досвід, з якого отримуємо знання, поділяється, за Локком, на внутрішній і зовнішній. Зовнішній - це досвід, який породжує ідеї внаслідок чуттєвого сприймання зовнішніх матеріальних речей і явищ; внутрішній - досвід, який спирається на переживання і спостереження самої людини. Зовнішній досвід виступає як сукупність відчуттів (жовтого, білого, гарячого, холодного тощо), внутрішній - як рефлексія (прийняття таких операцій нашого розуму, як сприймання, мислення, сумнів, віра та ін.). Однак не всі ідеї однаково адекватно відображують свій об'єкт, і залежить це від якості самого об'єкта. Тому філософ розрізняє первинні і вторинні якості:
первинні |
вторинні |
ті якості, які належать самим тілам. Оскільки вони невіддільні від тіл, то Локк називає їх реальними якостями (протяжність, рух, спокій, форму, число) |
ті якості, котрі, нам здається, належать до речей, але насправді не знаходяться в них. Він вважав, що реальний світ не є таким багатобарвним, як це здається нам |
Локк намагався замінити віру на розум, вказуючи, що Бог створив світ, але потім не втручався в його розвиток.
Джон Локк розвивав індивідуалістичне розуміння суспільно-державного життя. Як і Гоббс, своє вчення про походження держави Локк протиставляв клерикально-роялістській ідеї про необмеженість королівської влади. Власність і працю він вважає невід'ємним атрибутом природної людини, яка повинна задовольняти свої потреби. Власність завжди характеризує людину і невіддільна від її егоїзму.
Вперше в історії політичної думки Локк висунув ідею розподілу державної влади, бо тільки за цих умов можна гарантувати права особи. Верховна влада повинна складатися з трьох незалежних, але взаємозв'язаних інститутів. Законодавча влада призначена парламенту, виконавча - в основному суду і армії, а федеральна, яка відає відносинами з іншими державами, - королю та його міністрам. Ця концепція конституційної монархії являє собою теоретичне осмислення компромісу між буржуазією і дворянством. Локк був ідеологом класового лібералізму.