Міжнародно-правові звичаї як джерела меп

Міжнародний звичай – це правило поведінки, що склалося в результаті постійної реалізації міжнародної практики, визнане суб’єктами міжнародного права в якості міжнародно – правової норми. Саме в ньому можуть бути закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення міжнародних економічних відносин. Вони використовуються з мовчазної згоди сторін і, як правило, не мають свого формального закріплення в жодному договорі або угоді. Тривале використання правил, закладених у міжнародних звичаях, веде до переростання їх у міжнародно-правові норми. Історично звичай як джерело відігравав важливу роль як взагалі в міжнародному праві, так і в МЭП. З іншого боку, не можна не погодитися з точкою зору про обмежену роль звичаю в області регулювання міжнародних економічних відносин, тому що підтримка стандартів, яких держави дотримують у своїх взаєминах, - це не та проблема, до якої можна підійти через звичайне право. Показово, що навіть такі, здавалися б, давно укорінені основні принципи міжнародного права, як повага державного суверенітету, рівноправність держав, обов'язкове дотримання міжнародних договорів і ін. , держави дотепер знову і знову прагнуть закріпити у своїх як двосторонніх, так і багатобічних документах.