Будова дум, епічний виконавський стиль
Думи за своєю будовою і змістом поділяються на три основних групи4. До першої належать найдавніші: втеча з турецької неволі („Дума про втечу трьох братів з города Азова”, „Плач невольників”). Другу групу складають думи козацької доби, в основі змісту яких – героїка козацьких воєн, історична та соціально-побутова тематика („Хмельницький і Барабаш”, „Корсунська перемога”, „Про Ганжу Андибера”). До третьої групи відносяться думи складені у ХХст.: („Чорна неділя в Сорочинцях”).
Думи виконуються професійними музикантами – кобзарями і лірниками. Основна особливість виконання наспіву думи – речитатив (мелодекламація), у якому ритміка і звуковисотний контур визначається акцентуацією смислових наголосів словесного тексту, що супроводжується грою на кобзі (бандурі) або лірі. За словами М.Лисенка, „уся суть, увесь глибокий інтерес музики історичних дум міститься в музикальній декламації”5. Традиційно виконавці дум дотримувалися
сюжету твору, але для кожного повторного виконання було властиве варіювання рецитацій, яке виявлялося у звукоемоційних скриках, зойках, цезуруванні6, ферматах, тремолюванні на окремих нотах, заповільненнях і прискореннях, імпровізованих контамінаціях; а інколи (в загальних кульмінаціях) переривалося справжнім плачем, що надзвичайно динамізувало виконання і мало надзвичайну вражаючу силу. Все це є засобами виразності, що визначають традицій ний думний стиль. Для кожного кобзаря-виконавця властивий індивідуальний стиль. Вільний ритм думи не підлягає тактуванню, що є одною з важливих ознак стилю.
На відміну від строфічної пісні, у якій зберігається ритміка і наспів у кожній строфі, думи мають прозовий стиль. Вони (за визначенням С.Грици) складаються з певної кількості мотивів7 нерівноскладової будови. Мотив слід розглядати, як частину музичної форми, що завершується каденцією і складає відносно закінчену думку. Так, С.Грица аналізуючи думу про Івася Коновченка визначає тридцять дев’ять мотивів.
1.У Корсуні живе полковник Філон, він виряджає військо.
2.Вербує добровольців лицарів.
3.У Черкасах живе стара вдова, яка має сина Івана.
4.Іван хоче йти на війну. (Далі див. посилання 8.)
А.Іваницький поділяє рецитації на рядки, аналізуючи словесний текст на прикладі аналізу думи „Плач невольників”8.
Ой та у святую неділеньку,
Бардзе рано, пораненько,
Ой до тож то-то не сизії орли заклекотіли,--
Як то біднії невольники
У турецькій неволі заплакали, гей!
Імпровізація лежить в основі виконання дум. Кобзар знає текст, але в процесі виконання напластовує вставні елементи у формі вигуків, вставних слів, складів, словесних блоків, що випливають із фольклорного джерела, користується епічною лексикою тощо. Окремі твори мають невеликий за обсягом інструментальний вступ, що інколи супроводжується вигуками „Гей, гей....” з імпровізаційним розспівом (див. „Плач невольників”) а по завершенні тирад9 (уступів) звучать короткі інструментальні перегри (інтерлюдії), після чого починається наступна тирада.