Купальскі і петрівчані пісні
Цей жанр пісень відноситься, також, до ранньо-фольклорного типу, вирізняється серед інших жанрів своєю різноманітністю, магічним наповненням і надзвичайною привабливістю для молоді. В основі купальських обрядів – дійства ритуально-магічного змісту, танці, пісні, хороводи. Вчені поділяють купальсько-петрівчані пісні за складочисловою будовою на чотири умовних групи:пісні, що мають структуру (5+4) („Ой на Івана, та на Купайла”);
пісні складо-числової будови (6+6) із приспівами, що більше побутують на Поділлі і Волині (Через наше сельце, везено деревце // П. – Калино-малино,ягодо червона);
пісні, що мають структуру (4+4+3) („Ой на ринку, на риночку, на борку”);
пісні з початковим і кінцевим рефреном, що побутують на Лівобережжі і на Поділлі („Де купався Іван // доведеться й нам // Іване, Йвашечку!”)
Як веснянки і русальні купальські пісні мають не широкий амбітус (обсяг голосового діапазону). У мелодиці присутні закличні інтонації (Іване, Йвашечку), використовуються короткі приспіви („Купала на Йвана та інш.”). Яскраво виражений магізм виражається в окремих повторах слів, поспівок, приспівів, які мають характер навіювання, що є впливовим психологічним і емоційним чинником і для сучасного слухача. Особливістю купальських пісень є використання антифонних прийомів виконання (заспів у солістки, приспів у хору). Такий прийом став поширеним у сучасних аранжуваннях купальських пісень для солістки і хору (однорідного, мішаного).
Синкретизм жанру купальських пісень, різноманітність ритуальних дійств, музична колористика була спрямована на екзальтацію, емоційне збудження, піднесення до високого ейфористичного напруження учасників обряду.
Але в окремих піснях ліризованого змісту зокрема у петрівчаних, наспіви є більш розвинутими ніж у веснянках.
УНЛП С89.
В них широко використовуються мелізматичні прийоми виконання , імпровізація, навіть з’являються елементи підголосковості. Давня традиція розподілу строфи на сольну і хорову склалася, як пишуть дослідники, за часів язичництва, коли Волхв виголошував певну частину магічного тексту, а учасники ритуальної церемонії повторювали за ним сказаний текст (рефрен).
У наш час купаліїї позбавлені первісного змісту. Вони зазнали значної естетизації і трансформувалися у різні форми святкування Івана Купайла, що є популярним на терені всієї України, оскільки ці свята заворожують залишками реліктів магії в обрядових дійствах, піснями, танцями та надзвичайною урочистістю.
Обов’язкова література:
1. Дей О. Звичаєво-обрядова поезія трудового року // Ігри та пісні. С. 28-41.
Додаткова лі-ра.
2. Земцовский И. Мелодика календарных песен. С. 118-141.
3. Іваницький А.І. Українська народна мукзична творчість. С. 93-101.
ЖНИВНІ ПІСНІ
Цей жанр пісень належить до календарного циклу, У них відтворені елементи землеробських обрядів, які своїм змістом сягають глибини століть. Основні етапи жниварства – це зажинки, жнива і обжинки. Особливо урочисто святкувалося закінчення жнив, коли господареві (пану, хазяїну) дарували вінок, за що він мав дати викуп. Після цього лунали пісні, жарти; водили танки навколо „бороди„ („кози”), коронували вінком красиву дівчину „княжну”, що супроводжувалося квітчанням снопа, обходом дворів з вітанням господарів, обтрушуванням зерна в землю.
Побутування жнивних пісень найпоширенішим є в центральних регіонах України де культивується вирощування хліба.
Наспіви за своєю будовою і стилем виконання нагадують купальські пісні в яких одноголосся змінюється двоголоссям з мінорним або мажорним відтінком. У місцевостях де побутують жнивні пісні існує один -два наспіви які використовуються для різних текстів: обрядових, величальних, жартівливих, ліричних тощо.
Іваницький А. УКР нар. Муз творчість С. 105
З часом жнивні наспіви стали фактурно більш насиченими (багатоголосими).
У сьогоденні жнивні обряди стали дещо заформалізованими, але в них присутній відгомін давніх традицій святкування обжинок.
Обов’язкова ітература:
1. Дей О. Звичаєво-обрядова поезія труд ового року // Ігри та пісні. С. 41-50.
2. Іваницький А.І. Українська народна мукзична творчість. С. 101-107.
Додаткова література:
3. Земцовский И. Мелодика календарных песен. С. 141-156.
ПОХОВАЛЬНІ ГОЛОСІННЯ.
Поховальні голосіння – спів-тужіння за померлими, що традиційно виконуються у сільській місцевості жінками (зрідка чоловіками), мають імпровізаційну основу. За характером виконанння – це є рецитації з використанням плачу, стогонів, зойків. Виконання поховальних голосінь супроводжується прийомами глісандо і наявністю різної мелізматики. Словесний текст складається із звертань до померлих, жалоби на долю, прохання озватися, не залишати рідних; вживаються символи „тісної хатки”, тощо. Слова голосінь не римуються, виникають у процесі їх виконання, що є одним із головних елементів імпровізації. Діапазон голосінь не перевищує квінти, мелодична лінія наспіву має спадний характер (зверху до низу). Сегменти наспіву складаються із кородких складонот, а кінцевий склад сегмента протягується довільно із спадною інтонацією.
Дитиночко моя недогодованая,
Недоплеканая!
Хтож тебе там годувати буде?
Хто тебе, Манечко, годувати буде,
Та пильнувати буде?
Ритміка мелодичного сегмента утворюється в залежності від словесних акцентів. Ритмомелодика голосінь має місцеві особливості, які традиційно формувалися під впливом мовного стилю. Колорит голосіння має індивідуальний характер, який твориться виконавцем.
Мистецтво голосінь репродукувалось молодшими поколіннями на похоронах де вони на слух сприймали інтонаційну і стильову основу їх імпровізації. Голосіння виконують рідні померлого або запрошені плакальщиці, що володіють мистецтвом такого специфічного співу.
Обов’язкова література:
Велецкая Н.Н.Языческая символика славянских языческих ритуалов. М., 1978. С.!!-153.
Іваницький А.І. Українська народна музична творчість. С.128-132.
Додаткова література:
Колеса Ф.М. музикознавчы праці. С.295-311.
Епічні пісні
Думи
У системі української пісенної епіки думи є найвизначнішим жанром. Він характеризується широкою гамою реалістичного відображення історичних подій козацької доби ХУ-ХУІІІст.на Україні, контрастним втіленням у сюжетах поетичних текстів трагедійного і героїчного. Досліджували цей жанр вчені -філологи і музиканти серед яких: М.Цертелєв, І. Срезневський, М.Сперанський, М.Костомаров, П.Житецький О. Сластіон, Д.Ревуцький, Ф.Колесса, М.Плисецький, П.Павлій, С.Грица. Виконавський аспект жанру розкривали М.Грінченко. М.Рильський, О.Сластіон, М.Лисенко, Б.Кирдан, А.Омельченко та інш..
Термін „дума” у фольклористиці вперше використав М.Максимович у збірнику „Малороссийские песни” (М., 1827). До того думи називалися піснями про старовину, запорозькими псальмами, козацькими притчами, лицарськими піснями тощо. С.Грица відносить думи до астрофічної епіки („Мелос української народної епіки”, К., 1979, С. 188.). Нерівноскладовість віршів дум, значною мірою, визначає імпровізаційний (вільний) стиль їх виконання (rubato, parlando). У думах, як пише Ф.Колесса, музичний елемент цілком підпорядкований словесно-поетичному тексту, його синтасичному складу, акцентам у словах, тобто служить засобом емоційного підсилення смислового змісту вірша. У своїй грунтовній праці „Мелодії українських дум” (К., 1969) Ф.Колесса систематизував особливості кобзарських рецитацій, які лягають в основу будови дум. В основу їх систематизації покладено типовість сегментів (фраз) наспівів, розвитку форми та інтонаційно-ладових особливостей, модифікацій мелодичних зворотів у межах традиційного та індивідуального у співі видатних кобзарів. Ф.Колесса також обгрунтував тезу про генетичний зв’язок дум з народними голосіннями у праці „Про генезу українських народних дум” (Львів, 1921), в яких проглядаються спільні риси імпровізаційності наспівів, ладово-інтонаційних засад, та елементів рецитаційної будови. С.Грица наголошує думку про типологічний зв’язок дум з найдавнішими зразками давньо-індійських вед та давньо-грецьких гімнодій, для яких характерний багатоорнаментований імпровізаційний мелос з ознаками народно-професійного вокально-інструментального виконавства у пізньому середньовіччі. А.Іваницький, у свою чергу, уточнює: „Мелодико-речитативна манера і трагедійний виконавський стиль дум (особливо давнього пласта) пов’язані не з побутовими голосіннями, а з героїчними поховальними співами, які мали місце в певну історичну (героїчну) епоху у індоєвропейських народів, втому числі і у слов’ян. Свого часу вони перелилися в драматичні поеми дружинного епосу Київської Русі, а потім героїчні плачі знайшли продовження в козацькій історії”3