Особливості українського народного мелосу та народно пісенного виконавства.

У сучасній фольклористиці музичний фольклор розглядається, як один із глибинних пластів народної культури, що своїм корінням сягає доісторичних часів, коли почалося стихійне виникнення соціальної організації в суспільстві і впродовж всієї історії розвитку нації є невичерпним джерелом її духовного наповнення, важливим чинником виникнення різних жанрів професійного мистецтва, як вагомого складника не тільки української, а й світової культури. Українська народна пісня займає домінуюче місце серед усіх фольклорних жанрів, оскільки вона віддзеркалює всі грані людського життя. Як пише Олександр Кошиць: „Музична творчість нашого народу огорнула піснею не тільки життя окремої одиниці з колиски до домовини, але й життя всієї нації...”¹ З часів матріархату пісня донесла до нас елементи язичницького світогляду і ритуальних дійств, сторінки славної і трагічної історії нашого народу, витончену і проникливу лірику, веселий гумор і сатиру та незбагненну красу наспівів і багатоголосся, що уславило її на весь світ.

Популярність української пісні у світі зумовлюється, перш за все, її мелосом. Це поняття не слід ототожнювати з поняттям ”мелодія”. Мелос об’єднує в собі мелодичні, ритмічні, звуковисотні, гармонічні, поліфонічні, тембральні характеристики, а також віршовий ритм і спосіб виконання пісень конкретного жанру. Мелодія (від гр. melodia – пісня) є формою вияву мелосу, -- музична думка, образно-поетичний зміст якої виражений одноголосо. Кожний жанр пісенного фольклору має свої особливості мелосу, які формувалися у конкретно історичну епоху, у певних територіально-природних умовах і традиційно-культурних середовищах. На спосіб музичного мислення у народно-пісенній творчості впливало багато чинників, серед яких найважливішими були: природне оточення, особливості побуту, історичні події, умови життя, мораль, психологія, ідеологія тощо. Мелос народної пісні виникає у процесі колективного творення, зумовлюється місцевими традиційними виконавсько-стильовими ознаками, основними із яих є слово і музика. На відміну від літератури народна пісня в усному побутуванні має варіативну специфіку, яка виявляється у постійних змінних елементах музичного і словесного тексту у виконавському процесі. Особливо це стосується жанрів давнього фольклору: весільних, весняних, русальних, купальських пісень; плачів і голосінь, епічних творів і ранньої лірики. Разом з тим кожний жанр пісенного фольклору має свої типові ознаки, до яких відносяться: структура, мелодика, ритміка, ладова будова, багатоголосся, виконавські особливості.

Пісні зимового календаря

До пісень зимового календаря відносяться колядки і щедрівки. Цей жанр давнього українського фольклору, що сягає язичницької доби, зберігся найкраще порівняно з іншими жанрами і широко побутує в наш час. Його дослідженням займалися багато вчених-фольклористів серед яких одними з перших були З.Доленга-Ходаковський, М.Максимович; діячі „Руської трійці” М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький, що збирали і систематизували твори цього жанру на Галичині у 30-40-х роках ХІХст., Пізніше до цієї діяльності залучилися, П.Чубинський, І.Франко, В.Гнатюк, Б.Грінченко, та інш.. Наукове опрацювання колядок і щедрівок здійснювали Б.Рибаков, О.Потебня, В.Антонович, О.Веселовський, М.Драгоманов. Музикологічні дослідження жанру належать М.Лисенку, Ф.Колессі, К.Квітці, З.Василенку, А.Іваницькому, Р.Кирчіву і багатьом іншим вченим, що приклали зусиль до наукового обгрунтування музичних особливостей та виконавства новорічних і різдвяних пісень.

За часів язичництва колядки і щедрвки були приурочені до зустрічі Нового року. Після введення Християнства історично склалася традиція, коли колядки приурочуються до Різдва Христового і виконуються чоловіками, а щедрівки виконуються дівчатами під Новий рік (за старим стилем) і на свято Водохреща. Але в різних місцевостях і регіонах України існують незначні відмінності в обрядовості цих свят. Є місцевості де не розрізняються колядки і щедрівки, що залежить від стійкості традиції.

В сучасних умовах побутування цього жанру пісень канонічні грані, що складалися протягом століть значною мірою стираються внаслідок естетизації обрядових новорічних дійств. Окрім зразків традиційного багатоголосся колядних пісень у кінці ХІХ-го на початку ХХ-го стт. з’являються музичні інтерпретації композиторів-професіоналів, які трансформували народні теми в розгорнуті музичні форми. З часом вони стали використовуватися у масових заходах організованого типу, а також виконуватися на концертній естраді.

Новорічні пісні у традиційному варіанті співаються однорідними або мішаними гуртами (у складі від 4 до 10 осіб) у які об’єднуються різні вікові групи учасників. Існує віковий і статевий поділ колядних гуртів: дитячі (7—12 років), хлопчачі (14—16 років), парубки та дівчата шлюбного віку і гурти старшого віку.