1.2 Принципи, покладені в основу функціонування Інтернету.

Зараз важко уявити наше життя без Всесвітньої мережі, але її історія налічує зовсім небагато років. Як відомо, локальна мережа може бути одноранговою, а може мати виділений сервер, що керує роботою всієї мережі. У 1962 р. в Агенції передових дослідних проектів ARPA розробляли концепцію створювання комп'ютерної мережі без головного комп'ютера, щоб його знищення не завадило роботі мережі під час ядерної війни.

За пропозицією агенції, передавати дані між комп'ютерами треба було невеличкими порціями (пакетами), які в разі знищення однієї з ділянок мережі могли б проходити різними каналами зв'язку. Вибирають найкращий маршрут та переспрямовують пакети в разі виникнення проблем на ділянці мережі спеціальні пристрої — маршрутизатори.

Якщо на шляху прямування пакета інформація спотвориться, буде зроблено запит до джерела інформації для повторного відправлення пакета. Це підвищує надійність, хоча й зменшує швидкість передавання даних. У цьому й полягає один з основних принципів, покладених в основу роботи як Інтернету, так і будь-якої локальної мережі, — принцип

маршрутизації пакетів даних.

Маршрутизація — процес визначання шляху в мережі, яким блок даних (пакет) можна передати адресату (отримувачу).

Кожний пакет, крім потрібних споживачу даних, містить службову інформацію про те, кому його призначено, тобто адресу отримувача пакета. Учені розробили спеціальну систему визначання електронних адрес, адже зараз Всесвітня мережа складається з багатьох корпоративних, наукових, державних, домашніх та інших локальних мереж, за кожною з яких закріплена певна адреса. Далі всі локальні мережі об'єднують у регіональні, які через маршрутизатори під'єднано до Всесвітньої мережі. Усю цю інформацію відображено в адресі вашого комп'ютера, яку ще називають ІР-адресою.

1.3 Адресація в Інтернеті.

ІР-адреса — унікальна фізична адреса комп'ютера, під'єднаного до Всесвітньої мережі.

адреса комп’ютера 192.168.22.112

Вона має довжину 32 біт, поділених на чотири блоки. З них два блоки відведено для адреси регіональної мережі, один блок — для адреси локальної мережі і ще один блок — для адреси самого комп'ютера. Значення в блоках записують у десятковому форматі та розділяють крапками. Мінімальне значення в одному блоці дорівнює 0, а максимальне — 255.

IP-адреси створили єдиний адресний простір, у якому однозначно задають призначення пакета даних. Тому на стиках мереж маршрутизатори можуть переспрямовувати пакети, визначаючи для них оптимальний маршрут.

Ці два принципи — IP-адресації та маршрутизації пакетів даних — і стали основою функціонування Всесвітньої мережі.

IР-адреси добре пристосовані для комп'ютерного аналізу, але людині так записувати адресу комп'ютера у Всесвітній мережі незручно. Тому в 1983 р. в Університеті штату Вісконсін було створено систему доменних адрес.

доменне ім'я:

www.museum-ks .kiev.ua

організація місто країна

Правила записування доменних адрес (імен DNS), давало змогу звертатися до комп'ютерів у мережі Інтернет, указуючи не IР-адреси, а символічні імена. Адресу будь-якого комп'ютера в мережі можна записати двома способами, указавши або цифрову IP-адресу, або його доменне ім'я.

Доменне ім'я — це символьна адреса комп'ютера, підключеного до Всесвітньої мережі.

Доменна адреса складається з кількох полів, кількість та розмір яких не обмежено. На відміну від цифрової адреси доменну адресу читають і обробляють у зворотному порядку. У крайньому справа полі записують скорочення з двох літер (індекс), що відповідає певній країні. Це єдина заздалегідь визначена частина DNS-адреси. Наприклад, Україна має індекс ua, Росія — ru, Германія — de, Сполучені Штати Америки — us. Навіть Антарктида має свій індекс — aq.

Крім назв країн, є поділ за тематичними ознаками. Такі домени мають індекс, що складається з трьох літер. Наприклад, індекс edu позначає навчальні заклади, gov державні, a com — комерційні установи.

Уміст усіх інших полів DNS визначає країна-володарка регіональної мережі. Наприклад, лівіше індексу країни може стояти скорочена назва міста: kiev —Київ, spb — Санкт-Петербург. А вже після цього вказують скорочену назву організації, що має локальну мережу. Наприклад, ictv —телеканал ICTV. Фактично днем народження Інтернету як глобальної мережі є 1 січня 1983 p.,коли був прийнятий єдиний протокол обміну даними — TCP/IP, що визначав правила, які мають використовувати різні комп'ютери для обміну даними у глобальній мережі. Протокол TCP (протокол керування передаванням даних) розбиває інформацію, призначену для передавання, на пакети та нумерує їх щоб після отримання можна було правильно зібрати початкову інформацію. Далі протокол IP (Інтернет-протокол) додає до пакетів заголовки, що містять адреси відправника й одержувача, контрольну суму (за якою перевіряють безпомилковість доставки даних) та іншу службову інформацію, і відправляє ці пакети в мережу. У кінцевій точці протокол TCP перевіряє, чи всі частини повідомлення отримані. Оскільки різні частини повідомлення доставляють одержувачу різними шляхами, порядок їх отримання може бути порушений. При отриманні всіх частин повідомлення TCP упорядковує їх та збирає в одне ціле.

До середини 90-х років XX ст. Інтернет був доступний обмеженому колу користувачів, а свого сучасного вигляду Всесвітня мережа набула не так давно, у 1991-1993 pp. З розвитком комп'ютерів та засобів зв'язку глобальні мережі змогли поєднати інформаційні ресурси всьоголюдства, об'єднавши комп'ютери, розміщені по всьому світу.

Для під'єднання комп'ютера до Всесвітньої мережі не треба мати високоякісний канал зв'язку, тому можна з'єднувати комп'ютери не лише за допомогою кабелів (як це роблять, створюючи локальну мережу), а й передавати дані за допомогою електромагнітних хвиль або навіть використати для цього звичайні телефонні мережі.

Хоча кількість абонентів Інтернету необмежена, для під'єднання до Всесвітньої мережі треба скористатися послугами провайдера —компанії, що надає користувачам доступ до Інтернету. При цьому адміністратор створює ваш обліковий запис, надаючи вам користувацьке ім'я (логін) та пароль, використовуючи які ви можете попередньо обраним способом під'єднати Свій комп'ютер до Всесвітньої мережі.

Навчімося підключати ваш комп'ютер до Всесвітньої мережі.

Саме для цього призначено під'єднання віддаленого доступу.

Щоб його створити, треба:

• . Відкрити компонент Мережні підключення.

Для цього натисніть кнопку Пуск, оберіть пункти Настройка ->Панель керування -> Мережа і підключення до Інтернету -> Мережні підключення.

• У групі Мережні завдання натиснути посилання Створення нового підключення, а після цього — кнопку Далі.

• Обрати варіант Підключення до Інтернету та натиснути кнопку Далі.

• Установити перемикач Установити підключення вручну, натиснути кнопку Далі.

• Уважно читати та виконувати вказівки Майстра нового підключення, указуючи налаштування, заздалегідь отримані від провайдера.