Теорія сигналізації

За умови інформаційної асиметрії будь-які рішення менеджменту щодо фінансування підприємства (у тому числі й щодо дивіденд­ної політики) сприймаються аутсайдерами як додаткові джерела інформації про фінансове становище підприємства, на підставі якої і робляться припущення про ринкові перспективи даного підприємства. На цьому принципі базується сигнальна модель (signaling) дивідендної політики, яка вимагає від підприємства формування та надсилання на ринок капіталу позитивних сигна­лів. Як такі сигнали розглядаються оголошення менеджменту про виплату грошових дивідендів (за умови їх стабільності чи збільшення абсолютної величини), викуп корпоративних прав власної емісії, погашення боргу тощо. Таким чином зростання рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а й відповідно, котирувальної ринкової вартості акцій, що при їх реалізації забезпечує акціонерам додатковий прибуток. Крім того виплата Крім того, виплата високих дивідендів "сигналізує" про те, що компанія знаходиться на підйомі й очікує суттєве зростання прибутку в наступному періоді, і навпаки, інвестори можуть розглядати зниження дивідендів як сигнал про те, що компанію очцкують важкі часи, це змусить їх знизити свої очікування щодо майбутньої прибутковості, а отже вартості акцій. Дана теорія нерозривно пов'язана з високою прозорістю фондового ринку, на якому оперативно отримана інформація суттєво впливає на коливання ринкової вартості акцій. Згідно з даною теорією оптимальними дивідендними виплатами будуть вважатися стабільні регулярні дивіденди, виплата екстра-дивідендів, а також викуп акцій.

Таким чином, стабільність дивідендної політики розглядається як характеристика, що включає дві основні складові:

• стабільність темпів зростання дивідендів;

• стабільність власне дивідендів, тобто ймовірність одержання дивідендів в майбутньому принаймі не менших, ніж зараз.

Практичне використання: Акціонерне товариство має враховувати ринкові очікування своїх акціонерів і формувати дивідендну політику таким чином, щоб оголошений дивіденд не призводив до зниження ринкової ціни капіталу фірми. Розмір дивідендів доцільно збільшувати доти, доки темп приросту дивідендів буде меншим за темп приросту ринкової ціни акцій.

Теорія клієнтури

Відповідно до теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів або «теорія клієнтури» компанія повинна здійснювати таку дивідендну політику, що відповідає очікуванням більшості акціонерів, їх менталітету. Якщо основний склад акціонерів віддає перевагу поточному прибутку, то дивідендна політика повинна виходити з переважного напрямку прибутку на цілі поточного споживання. І навпаки, якщо основний склад акціонерів віддає перевагу збільшенню своїх майбутніх доходів, то дивідендна політика повинна виходити з переважної капіталізації прибутку в процесі його розподілу. Та частина акціонерів, що із такою політикою не згідна, реінвестує свій капітал в акції інших компаній, у результаті чого склад "клієнтури" стане більш однорідним.

Акціонери можуть перерозподіляти свої інвестиції між підприємствами, останні можуть певною мірою змінювати свою дивідендну політику. Але перерозподіл може виявитися неефективним:

1. через брокерські витрати;

2. через високу ймовірність того що акціонерам, які продають свої акції, доведеться сплачувати податок на реалізований дохід від приросту капіталу;

3. через відсутність достатньої кількості інвесторів, яким подобається нова політика дивідендів.

Тому менеджери враховують ефект клієнтури і неохочу змінюють свою дивідендну політику, оскільки ці зміни можуть спонукати акціонерів продавати акції, що приведе до зниження їх ціни.

Практичне застосування: Якщо у складі акціонерів переважають дрібні інвестори, яких цікавить поточний дохід, коефіцієнт виплати повинен бути високим. Якщо переважають високодохідні акціонери, яких цікавить можливий розмір податкової економії, коефіцієнт виплати повинен бути низьким. Для збереження постійного контингенту акціонерів не можна постійно змінювати дивідендну політику.