5.3. Права на чужі речі

1. Поняття та види прав на чужі речі.

2. Поняття та види сервітутів.

3. Набуття та припинення сервітутів.

4. Захист сервітутних прав.

5. Поняття емфітевзису та суперфіцію, їх відмінність від сервітутів.

6. Застава та її форми.

1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі

Одним з істотних обмежень права приватної власності є права на чужі речі, сукупність яких складає ще одну групу речових прав. Сутність даних прав полягає у тому, що його суб'єкт має мож­ливість користуватися чужою річчю або, навіть, розпоряджатися нею. Римське приватне право знало три види прав на чужі речі: а) сервітути; б) емфітевзис і суперфіцій; в) заставне право (рис. 1). Найдавнішим правом на чужі речі є сервітути. Емфітевзис і супер­фіцій, а також заставне право — породження більш пізнього часу.

Сервітути виникли в ті часи, коли була общинна власність на землю. Наділи, що передавалися у володіння окремій сім'ї, природ­но, не могли бути рівноцінними. Один, наприклад, мав водоймище або пасовище, а інший — позбавлений їх, що істотно знижувало цінність та якість наділу. Недоліки такої ділянки виправлялися за рахунок сусідньої: земля була спільною, і володілець сусіднього наділу був зобов'язаний надавати воду чи пасовище володільцю земельної ділянки, позбавленому зазначених зручностей і переваг. Але зі встановленням приватної власності на землю задовольняти потреби однієї ділянки за рахунок сусідньої стало важче, а інколи неможливо. Можна було домовитися із сусідом про надання мож­ливості користуватися водою чи пасовищем або якими-небудь ін­шими вигодами, але договір у такому разі не був надійним право­вим засобом для задоволення потреб однієї ділянки за рахунок ін­шої, оскільки носив суто особистий характер і міг зобов'язати лише осіб, які його укладали. При зміні власника сусідньої ділянки він втрачав силу. Крім того, контрагент в договорі міг у будь-який час в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання, від укладення договору на наступний строк.

ПРАВО НА ЧУЖІ РЕЧІ

1. Суперфіцій

2. Емфітевзис

3. Заставне право (Фідуціарна угода, ручна застава, іпотека)

4. Сервітути:

а) Земельні:

1. Сільські:

*Право проходу по сусідній землі

*Право проїзду верхи по сусідній землі

* Право провозу вантажів по чужій землі

* Право прогону худоби по чужій землі

* Право випасу худоби на чужій землі

* Право користування водою на чужій землі

* Інші види користування чужою землею

2. Міські:

* Право спирати колоду на стіну будівлі сусіда

* Право стоку дощової води на двір сусіда

* Право прокладати каналізаційні труби через двір сусіда

*Інші види користування чужою міською землею

б) Особисті:

1. Право користування кімнатами в чужому домі

2. Право користування чужою річчю та її плодами – узуфрукт

3. Право користування чужою річчю без одержання плодів – узус

4. Право користування чужими рабами або тваринами

Рис. 1. Право на чужі речі

Необхідно було знайти стабільний засіб речового характеру. З цією метою римляни використовують давній досвід заповнення недоліків однієї земельної ділянки за рахунок сусідньої при об­щинній власності на землю. Вони встановлюють право власника земельної ділянки, позбавленої певних вигод, користуватися ними на сусідньому наділі незалежно від волі його власника. Таке право користування чужою земельною ділянкою щодо певних відносин почали називати сервітутом, від латинського слова servire — служити, обслуговувати. Пізніше такі права одержали істотне по­ширення як засіб задоволення потреб, яких немає.

Преторська практика створила нові форми прав на чужі речі — емфітевзис і суперфіцій (див. нижче). У цей період широкий роз­виток одержало заставне право — також одна з різновидностей прав на чужі речі. Проте воно не є правом користування чужою річчю. Більше того, розвинені форми застави взагалі не допускали права користування її предметом. Заставодержцю надавалося ли­ше право певним чином розпорядитися предметом застави. Отже, право на чужу річ полягає не тільки в праві користування, айв праві розпорядження чужою річчю.

Права на чужі речі знаходяться в певній колізії з правом влас­ності, яке вони обмежують в міру свого обсягу. Якщо суб'єкт сер­вітутного права має право взяти 20 відер води у сусіда або випаса­ти 20 голів худоби на його пасовищі, то право власності сусіда об­межується в такому ж обсязі. При цьому сервітути користуються пріоритетом. В конкуренції з правом власності вони виявляються сильнішими. Власник зобов'язаний уступити вимогам, що випли­вають з сервітуту або іншого права на чужі речі. З припиненням останнього право власності поновлюється в повному обсязі. Разом з тим, право на чужу річ за обсягом не може зрівнятися з правом власності, навпаки, воно досить обмежене. Але це було речове право, саме право на річ, а не право вимагати певної поведінки від власника останньої. Воно не залежало від волі власника предмета сервітуту, який не міг його припинити або відмінити.

Режим права на чужі речі був неоднаковим. Ці права за обсягом і за змістом істотно різнилися, хоча й мали багато спільного. Так, земельні сервітути мали чимало спільного з емфітевзисом і суперфіцієм, але й істотно відрізнялися між собою. Особисті сервітути практично були невідчужуваними, а інші речові права можна було відчужувати і передавати в спадщину. Помітні були відмінності і в обсязі прав. Суб'єкт сервітуту мав право користуватися чужою зе­мельною ділянкою в одному або декількох відносинах, а емфітекарій користувався наділом у повному обсязі.

Права на чужі речі також надовго пережили своїх творців. По­ряд з іншими інститутами вони рецепіюються пізнішими правови­ми системами і одержують подальший розвиток.

Права на чужі речі інколи називали ще спеціальними речовими правами. Їхня специфіка полягає в тому, що право власника обме­жується сервітутом його обсягом. Власник може володіти, користуватися і розпоряджатися своїм правом, але в межах, які йому дозволяє сервітут. Друга особливість — у тому, що коли об'єктом права власності є річ як така (res corporales), то об'єктом спеціаль­ного речового права є річ безтілесна (res incorporates).

Третьою особливістю прав на чужі речі є те, що вони не конку­рували з правом власності, але могли істотно його обмежити. Більше того, права на чужі речі обов'язково передбачають наяв­ність права власності на ту чи іншу річ. Лише за цієї умови мо­жуть виникнути права на чужі речі, виходячи з того, що на нічию річ зазначене право виникнути не може.