2. Українська державність при Гетьманщині:

• завершення із смертю Б.Хмельницького першого періоду Національно-визвольної війни;

• українська державність у складі Київщини, Брацлавщини і Чернігівщини (1,5 млн.населення, 250 тис.кв.км);

• поняття “Гетьманщина”;

• агресія Москви проти України;

• розгром російських військ 28-29 червня 1659р. під Конотопом;

3. Боротьба за відновлення козацької державності у хvііІст.:

• трагічний наслідок для України ”Вічного миру” (1686) між Росією і Польщею;

• Коломацькі статті (с-ще біля Харкова) 1687р. між козацькою старшиною і царизмом про обмеження влади гетьманів і посилення російського впливу;

• особа І.Мазепи (1644-1709) і гетьман (1687-1709);

• Мазепа – меценат, його вклад у будівництво, освіту, медицину, культуру;

• Мазепа – державний і політичний діяч;

• поразка шведів і українських козаків під Полтавою в червні 1709р.;

• причини невдачі Мазепи: неусвідомленість народу відриву від Росії, не правильна соціальна політика, військово-стратегічні і тактичні прорахунки шведів;

• продовження справи боротьби за українську державність в діяльності П.Орлика;

• прийняття Конституції 5 квітня 1710 р.- “Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького війська”;

• характеристика 16 статей Конституції П.Орлика;

3. Остаточна ліквідація Росією української державності:

• запровадження Малоросійської колегії як контрольного органу державного правління у справах Лівобережної України (Глухів, 6 офіцерів, бригадир Вельямінов);

• заборона обирати гетьманів;

• діяльність наказного гетьмана Павла Полуботка (1722-1723)

• відновлення гетьманства після смерті Петра І у 1727р. з метою залучення козаків до війни з турками;

• гетьманування Данила Апостола (1727-1734), як останнього гетьмана, що намагався відновити договір 1654р.;

• останній гетьман Кирило Розумовський (1750-1764) в м.Батурині;

• остаточне скасування гетьманства у 1764р. Катериною ІІ;

• знищення Запорізької Січі у 1775р.;

• ліквідація козацького правління і запровадження російського адміністративного управління;

• кріпосне право з 1783р.;

• падіння козацької державності.

Рекомендована лытература: Основна

Історія України: нове бачення. Т. 1. – К., 1995, с. 152-184.

Історія України. (Кер. авт. кол. Ю.Зайцев). – Львів, 1998,

с. 113-123.

Історія України: Курс лекцій. У 2 кн. Кн. 1. (Мельник Л.Г. та ін.). – К., 1991, с. 210-236.

Кісь Я.І., Педич В.П., Шокалюк О.І. Історія України: Курс лекцій. (За ред. О.І. Шокалюка). – Івано-Франківськ, 2002,

с. 63-84.

Крип’якевич І.П. Історія України. – Львів, 1990, с. 170-186.

Литвин В.М., Морвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України. – К., 2002, с. 166-188.

Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 2. – К., 1993,

с. 10-35.

Субтельний О. Україна: історія. – К., 1993, с. 135-178.

Додаткова

Березневі статті Б. Хмельницького. // Пам’ятки України. 1991, №2.

Бойко О.Д. Історія України. – К., с. 126-139.

Грабовецький В. Західноукраїнські землі в період національно-визвольної війни 1648-1654 рр. – К., 1994.

Гетьмани України. Історичні портрети. – К., 1991.

Історія України: Документи. Матеріали. (Уклад., комент. В.Ю. Короля). – К., 2001, с. 129-135.

Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. – Львів, 1990.

Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький: хроніка життя та діяльність. – К., 1994.

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. Т. 2. Розділ 12. – К., 1990.

Грабовецький В. Селянське повстання на Прикарпатті під проводом Мухи 1490-1492. – Львів, 1979.

Кісь Я.І., Педич В.П., Шокалюк О.І. Історія України: Курс лекцій. (За ред. О.І. Шокалюка). – Івано-Франківськ, 2002, с. 40-60.

Історія України: Документи. Матеріали. (Уклад., комент. В.Ю. Короля). – К., 2001, с. 89, 90.

Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України. – К., 2002, с. 105-148.

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. Т. 2. Розділи: 1, 4, 7, 10. – К., 1990.

Ідея української державності у суспільно-політичному житті України наприкінці ХУІІІ- на початку ХХст. (2 години)

Мета заняття: домогтися усвідомлення того, що втративши державність наприкінці ХУІІІст., український народ не припиняв боротьби за її відновлення. Українська державницька ідея знайшла втілення у діяльності “Руської трійці” і Кирило-Мефодіївського товариства, у творчості Тараса Шевченка, Василя Подолинського, Михайла Драгоманова, Юліана Бачинського, Івана Франка, Миколи Міхновського, Дмитра Донцова та ін. Вищого ступеня розвитку вона досягла у програмах і діяльності українських політичних партій та організацій наприкінці ХІХ – на початку ХХст. Без цього національного відродження не було б успіху національної ідеї наприкінці ХХст.

ПЛАН:

І. Зародження і становлення української національної ідеї:

• поняття української національної ідеї як ідеї національного самовизначення, усвідомлення кожною людиною своєї приналежності до українського етносу, спільності долі, характеру, менталітету, культури, а головне – мати незалежну, самостійну державу, в якій все було б українське;

• В.Капніст проти російського поневолення України (“Ода на рабство”, 1783);

• просьба В.Капніста в Берліні у пруського канцлера розпочати війну проти Росії на захист України;

• “Енеїда” І.Котляревського (1798) – перший твір народною мовою

• поява університетів у Харкові (1805), Києві (1834), але у Львові ще у 1661р. (1784р.);

• “Історія Русів” – політичний трактат (згадка 1828 р.) – ідея культурного, морального й історичного права українців на самостійну державу;

ІІ. Питання української державності в суспільно-політичному русі. Кирило-Мефодіївське братство.

• поява наприкінці 30-х років ХІХ ст. Т.Шевченка як етапу завершення формування української народної літератури і початку соціально-політичного етапу розвитку національно-визвольного руху;

• оформлення його у 1846р. Кирило-Мефодіївського братства;

• програмні документи: “Статут Слов’янського товариства св.Кирила і Мефодія” і “Закон Божий, або “Книга буття українського народу”, написаному М.Костомаровим;

• початок видання з 1861р. в Петербурзі українського щомісячника “Основа”;

• нова генерація патріотичних сил в особі історика і публіциста М.Драгоманова;

ІІІ. Галицьке національне відродження:

• перебування Галичини (з 1772р.) і Буковини (з 1774р.) по 1918р. в складі Австро-Угорщини, а після відповідно під владою Польщі та боярської Румунії;

• початок національного відродження з 30-х років ХІХст., що пізніше було прикладом для всієї України;

• “Руська трійця»;

• видання у 1837р. в Будапешті альманаху “Русалка Дністрова”;

• антифеодальна революція (весна народів) в Австрії у 1848р. і Галичина, знесення панщини;

• видання першої української газети 15 травня 1848р. “Зоря Галицька”;

• ідея української незалежності у брошурі В.Подолинського “Слово перестороги” (1848р.);

• створення у 1868р. культурно-просвітницького товариства “Просвіта”;

• літературно-наукове товариство ім.Шевченка (Львів, 1873р., а з 1892р. – Наукове товариство ім.Шевченка - НТШ) – початок Всеукраїнської академії наук;

• роль духовенства УГКЦ у політичному житті краю;

• митрополит А.Шептицький і українська національна ідея;

• з початком війни 1914р. західні українці сподівалися, що з поразкою Росії вони одержать самостійність;

• діяльність Головної Української Ради на чолі з К.Левицьким;

• Легіон Українських Січових Стрільців – перша українська національна армія;

• створення у Львові 4.08.1914р. Союзу визволення України (СВУ), як організації наддніпрянців в боротьбі за самостійну Україну.

Автономія – самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом.

Масонство – (англ.- mason – каменяр, муляр, фр.вільне мулярство). Це космополітичний релігійно-етичний рух, учасники якого визнають “Великого будівничого світу”, як творця всього ладу в природі і називають себе будівничими його храму. Масони закликають до єдності всіх людей без уваги на релігійність і національність.

П’ємонт – це назва північно-західної провінції Італії. У другій половині ХІХст. Країна була розгромлена і провінція “П’ємонт” стала центром об’єднання Італії, її національний дух згуртував усю державу.

Партія – (від лат. partij – частина, група, відділ) – добровільна політична організація, яка об’єднує в своїх рядах найбільш активну і організовану частину соціальної спільності.

Федерація - форма державного устрою; союзна держава, що складається з кількох держав або державних утворень, кожне з яких поряд із загальнофедеральними, має власні законодавчі, виконавчі та судові органи.