Розділ 3. Ритуалізовані дійства на свято Юрія

Шостого травня відзначається свято, встановлене на честь святого великомученика Юрія.

Юрій вважається покровителем хліборобства й скотарства, тому і свято у нашого хліборобського населення завжди було у великій пошані.

За стародавнім народнім віруванням, у цей день «весна схо­дить на землю». Перед тим люди тільки кликали її, запрошували, як бажаного гостя, зустрічали піснями й хороводами, а тепер, мовляв, вона вже тут поміж нами, зійшла на землю й починає господарювати: з’являються перші сходи ярих, відживають ози­мі посіви, зазеленіли гаї й сади.

У день Святого Юрія відбуваються традиційні ритуалізовано-драматичні обрядодії, серед яких можна виділити три основні: «збирання роси», обхід полів і вигін худоби.

Віддавна на всій території України юрієву росу вважали цілющою не лише для худоби, але й для людей. За В. Скуратівським, батьки змушували дітей ходити босоніж по росі, щоб «не нападали парші і ноги не боліли» [17, с. 47]. Обряд «збирання роси» проходив наступним чином. Кілька родин заздалегідь домовлялися про збирання роси на Юрія. Одягнувшись по-святковому і взявши з собою їжу, вони збиралися до схід сонця у одній із осель. Із досвітом ішли у поле, але обов’язково попарно. Дорогою не розмовляли, а коли треба було привітатися, то просто кивали головою.

На межі городів розстеляли скатертину, розставляли сніданок, а господар, взявши на рушник хліб-сіль, запрошував усіх тричі обійти ниву. Після цього батьки долонями збирали росу з озимини в пляшечки, якою потім при потребі могли змащувати рани, кропити дітей, лікувати очі. Потім всі роззувалися, ходили босоніж полем і оббризкували один одного, приказуючи: «З роси вам!». За словами В. Скуратівського, як роса трохи спадала, діти качалися по ниві, примовляючи: «Хай густим і повнозерним вродить жито і пшениця» [16, с 125].

Інші дослідники вказують, що на Херсонщині вірили, що діти, покачавшись по озимих посівах – «на всі чотири сторони», не будуть боятися ніякої хвороби, будуть дужими й здоровими і, крім цього, буде врожай на жито [19, с. 86].

Отож, бачимо, що ця обрядодія була надзвичайно ритуалізованою, навіть певною мірою сакралізованою, оскільки послідовність дій була чітко продумана і не дозволялося нічого зайвого. Сама роса теж набирала священної сили і вважалася цілющою.

Інша обрядодія, подібна до попередньої – це обхід полів. Робити це звичай велів усією громадою. На полі правили службу Божу, молилися за врожай. Обходини мають проводитися до сходу сонця. У кожній місцевості України цей старий, але добрий, звичай має деякі свої особли­вості. За О. Воропаєм, на Волині «на Юрів день ходять на жита. Після обідні священик іде з хресним ходом на поля, править молебень і кропить свіжу зелень свяченою водою. Люди всі разом моляться за врожай. Потім просять священика обійти поле кожного гос­подаря окремо, читати євангеліє та кропити ниви свяченою во­дою» [ 4, с. 44].

Люди з Поділля, за записами В. Скуратівського, згадують про цей звичай так: «Ідучи в поле, кожний селянин бере з собою крашанку й калач. Протягом цілого дня люди п’ють, їдять на полях, а дехто й качається по посівах, щоб жито родило... Наївшись та напившись, люди закопують у землю «свячене», що залишилося від Великодніх Свят: крашанку, чи тільки лушпиння з неї, шматок паски, кісточки зі свяченого поросяти ... Тут же в полі часом п’ють і горілку та промовля­ють: «Роди, Боже, жито-пшеницю та всяку пашницю» [17, с. 42].

Тут слід звернути увагу на те, що закопування у землю «свяченого» можна розуміти як жертвоприношення тій же землі, аби вона подарувала хороший урожай. Молитви і освячення полів можна трактувати як бажання людей таким чином захистити посіви від усяких негараздів і сподівання знову ж таки на урожай.

Говорячи про ці дві обрядодії, слід зазначити, що вони не зовсім володіють елементами драматизації. Скоріше ритуалізація у них є більш важливою, оскільки стосувалися дійства найважливішого, що було у житті селян-землеробів – майбутнього урожаю.

Проте В. Сапіга подає нам ще один варіант обряду, який містить елемент костюмування і виконання з використанням пісень. Так, за словами дослідника, у деяких місцевостях у день св. Юрія листям і квітами заквітчували молодого юнака. В одній руці він тримав запалений факел, у другій – пиріг. У супроводі дівчат, які виконували обрядові пісні, виходили на хлібні поля. Там запалювали хмиз, розкладений колом, а посередині клали пиріг [15, с. 62]. Це можна трактувати як принесення в жертву старого урожаю заради нового.

Та найголовніша подія, яка в цей день відбувалася – це вигін худоби на Юр’єву росу, і ця подія пов’язувалася із цілим рядом магічних актів, які здійснювалися для того, щоб «очистити» свійських тварин від усього злого і примусити те зло увійти в якийсь сторонній предмет, або випалити його вогнем і тим самим забезпечити худобі щасливе перебування на пасовищі. Наприклад, перед тим, як вигнати корову з обійстя, стелили їй під ноги червону крайку. Якщо вона не зачіпала її ногами, то на весь сезон захищала себе від хвороб і нападів вовків. Дехто, як зазначає В. Сапіга, перегонив тварин через замкнутий замок, тоді «ні звір, ні дурне око не одніме корови» [15, с. 65]. Тут ми спостерігаємо суто господарсько-скотарські бажання людей захистити худобу, що намагалися зробити, виконуючи ці чисто ритуалізовані дійства.

У різних місцевостях України перший вигін худоби відбувався по-різному. Так, на Харківщині, вигонячи худобу в цей день, господар розстеляв по землі червоний пояс і через нього перегонив корів, овець і всяку німину, потріпуючи над тваринами гілкою свяченої верби. А уже на Поліссі, виганяючи худобу на Юр’єву росу, господар, звичайно, розстеляє кожуха вовною догори, розкладає кілька крашанок, що спеціально на це залишені з Великодня, і через це все переганяє тварин: корів, овець і коней.

Отож, бачимо, що очищення тварин могло відбуватися абсолютно по-різному. Для цього використовували як свячену воду, молитви, так і вогонь, різноманітні предмети, і досить часто биття гілкою свяченої верби.

Чимало обрядів, пов’язаних із вигоном худоби на Юрія, зафіксовано в Карпатах, але якщо на інших територіях виконувалися суто ритуальні дійства, то тут уже простежується і драматизація. Зокрема, тут поширеним було прикрашання корів вінками із живих квітів, які вішали на роги як священний оберіг від хижаків.

Проте найцікавіше, мабуть, такі обряди проходили у бойків. Вони вигонили тварин у поле якнайпізніше, щоб, за В. Скуратівським, «молоко не відібрала нечестивиця» [16, с. 122]. Вважалося, що вдосвіта на випасах ходять відьми. Проти них, подібно до звичаю у Карпатах, плели віночки з лотаю і перед тим, як гнати додому, вішали на роги. Поряд з цим виконувалися пісні, зокрема у В. Скуратівського знаходимо таку:

Пасла коровиця, пасла,

Відерко каші принесла.

Вийся, віночку, гладко,

Ой вийся і увивайся.

На Красечку придайся [16, с. 122].

Таким чином, можемо поспостерігати, що навіть у найбільш ритуалізовані дійства всеодно потрапляли хоч невеличкі, але елементи драматизації.

На цьому й закінчується стародавнє народне свято – день святого Юрія, – таке багате своєрідними хліборобськими обря­дами.

Отож, обрядодії, які відбуваються на свято Юрія, є наскрізь ритуалізованими, оскільки ті символічні дії, які виконуються, покликані задовільнити господарсько-скотарські бажання, а саме – захистити худобу від усього нечистого. Іноді також простежуються і елементи драматизації, як от пісенний супровід, одягання вінків на роги скоту тощо, без чого неможливе мобуть жодне дійство календарної обрядовості українців.