Розділ 1. Особливості драматично-ритуалізованого дійства закликання і зустрічі весни

Одним з найцікавіших звичаїв стародавніх слов’ян є закликання весни.

Народна уява створила поетичний образ весни у вигляді дівчини-«паняночки», що, за В. Сапігою, «десь у садочку шиє сорочку» [15, с. 43], а інколи і у вигляді молодиці, що вже має або повинна мати дочку. Вона, ця вродлива дівчина або молодиця, дуже багата, від неї люди сподіваються щедрих дарів, а тому й виглядають її рано-вранці, до схід-сонця: вибігають на горби, стать на воротях, лізуть на дах комори чи клуні – і запрошують, закликають її піснями:

Прийди весно, прийди,

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам збіжжя,

Принеси нам красок (квітів) [15, с. 44] .

Уже це ми можемо трактувати як елементи драматичної ритуалізації, оскілки тут як мінімум присутня обрядова пісня. Також сталими є час, тобто до сходу сонця, і місце виконання, яке у різних дослідників вказане іншим, але об’єднуючим елементом є те, що всі вони є певним підвищенням над землею.

Закликають весну звичайно жінки, дівчата і діти. Імовірно, що час закликання весни залежить від місцевості і від кліматичних умов року – ранньої чи пізньої весни, проте є конкретні дати свят, обрядові дні. Іноді це відбувається на «сорок мучеників», іноді – на Теплого Олекси, іноді – на Явдохи, а то й напередодні Благовіщення.

Закликання весни, що приносить життя, поєднане з вигнанням зими – смерті. У стародавніх слов’ян навесні відбувалась урочиста тризна з жертвоприношенням на честь померлих. Ще й досі зберігаються залишки того урочистого весняного свята, коли оспівується кінець зими і при цьому палиться солом’яне опудало. Все це супроводжується драматично-ритуалізованими дійствами.

Із закликнням весни кінчається перший період, період виглядання весни, що обіймає собою перший весняний місяць – березень.

Своєрідним перехідним «містком» від зимового до весняного обрядового циклу є день Стрітення (15 лютого). Саме в цей день наші пращури вперше згадували про весну. У цей день зима, за віруваннями слов’ян, іде туди, де було літо, а літо – де була зима. По дорозі вони зустрічаються і говорять між собою. О. Воропай подає такий варіант розмови:

– Боже, поможи тобі, зимо! – каже літо.

– Дай, Боже, здоров’я! – відповідає зима.

– Бач, зимо, – дорікає літо, – що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила! [4, с. 144].

У деяких дослідників, зокрема В. Борисенка, можна зустріти інформацію, що іноді люди намагалися відтворити цю зустріч, що супроводжувалося перевдяганнями і своєрідними ритуалами, які були спрямовані на те, щоб прогнати зиму.

1. 1. Ритуалізовані зустрічі птахів на Обретіння, Євдокії і свято Сорока Святих Великомучеників

Свято знайдення голови Івана Хрестителя або «обретіння» ста­ло в народі святом «обертіння». У цей день, як зазначає О. Воропай, «чоловік до жінки обертається, і птахи обертаються з вирію». «Обертаються до нас головами, збираються летіти до нас». «Діти – від хліба, а птахи – до гнізд». «На обретіння прилітають з вирію птахи; це святий Іван чудом своєї голови повертає їх назад додому» [4, с. 157].

У В. Сапіги зустрічаємо таку ритуалізовану обрядодію, яку виконують у цей день. Коли діти побачать диких гусей, то підкидають угору солому і гукають: «Гуси, гуси, нате вам на гніздечко, а нам на здоров’ячко!» або «Гуси, гуси, вам на гніздо, нам на тепло!» [15, с. 40]. Можна сказати, що завдяки цим обрядодіям ця солома набуває певних надзвичайних властивостей. Саме тому матері її збирають і кладуть на гніздо під квочку – «щоб курчата водились».

Коли вже льоду на ріках нема і дикі качки з вирію прилетіли, дівчата колись «замовляли» на тепло і на щастя, викликаючи з су­хого очерету птаха-гоголя.

Усі ці дійства з самого початку були суто ритуалізованими, проте їхнє виконання набувало повторювального характеру, оскільки були спрямовані на прикликання тепла і замовляння на майбутній урожай. Також зазначимо, що певний вид птахів зустрічали інші виконавці, наприклад, гусей – діти; лелек, ремезів – найчастіше дівчата з метою ворожінь. Також обов’язковими елементами самого виконання дійств були своєрідні замовляння, приказки, пісні тощо.

З поверненням і зустріччю інших птахів, а саме ластівок, пов’язують інше свято – «Яв­дохи». Святкується воно першого березня за старим стилем, а 14-го за новим – це день преподобної мучениці Євдокії. Згідно з народною традицією – це перший день весни.

За існуючими повір’ями, саме цього дня з першою ластівкою з вирію з’являється до нас весна. Багато дослідників описують різні дійства, які відбуваються з цього приводу. С. Килимник зокрема подає такі найпоширеніші обрядодії. Побачивши перші ластівки, діти брали у жменю землі, кидали їм услід і говорили: «На тобі, ластівко, на гніздо!» – це щоб швидше весна приходила. Побачивши вперше цю пташку, діти в ластовинні поспішали попрохати: «Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки!» Господині миті брали до рук грудку землі й кидали її на город зі словами: «Кріп сію!» [10, с. 31]. На тому місці, де вона падала, мав зійти кріп.

Можна сказати, що самі по собі ці дійства уже є ритуалізованими, оскільки люди вірили, що їхнє виконання обов’язково принесе бажані результати. Люди намагалися не пропустити приліт ластівок – провісників весни, аби виконати ці символічні діяння.

Таким чином, і це свято знаменується ритуалізованими дійствами, які через вірування селян набувають обов’язковість виконання.

Початок весни пов’язували наші предки також зі святом Сорока Мучеників. Воно святкується 22 березня (за новим стилем). У цей день, говорили в народі, птахи прилітають із вирію і приносять весну. Господині, щоб відзначити цю подію, пекли тістечка у вигляді пташок і роздавали дітям, «щоб птиця водилася». Це були «жайворонки» та «голубки» – смачні, розчинені з медом кренделі у вигляді пташок. З цим печивом діти вибігали на луки, в ліс і співали. В. Скуратівський подає такий варіант пісні, яку виконувала дітвора:

Пташок викликаю

З теплого краю:

– Летіть, соловейки,

На нашу земельку,

Спішіть, ластівоньки,

Пасти корівоньки! [16, с. 70].

Тут слід закцентувати увагу саме на випіканні птахів, оскільки люди вірили, що саме цей ритуал прискорить повернення птахів з вирію, а значить і прихід весни. Для досягнення цієї ж мети було спрямовано виконання пісень.

Разом з дітьми виходили зустрічати весну й дорослі, жінки та дівчата. Прислухалися, чи не заспіває вівсянка – птаха, що першою сповіщала про прихід весни. «Кидай сани, бери віз, викинь шубу, з печі злізь», – примовляли вони, почувши спів пташки.

Також, за З. та М. Лановиками, у веснянках найдавнішого періоду поряд з персоніфікованими образами з’являються язичницькі божества:

Благослови, мати

Ладо мати,

Весну закликати,

Зиму проводжати! [13, с. 140].

Таким чином просили благословення дівчата у богині сонця, злагоди та любові – Лади.

Після цього, за О. Воропаєм, діти закликали весну:

Прийди до нас, весно,

Із радістю, із великою

до нас милістю,

Із житом зернистим,

Із пшеничкою золотою,

Із вівсом кучерявим,

Із ячменем вусатим... [4, с. 255].

Закликаючи весну, запитували: «Весно красна, що ти нам принесла?»

Серед дівчат вибирали найкращу дівчину, яка виконувала роль Весни. Вона відповідала:

Принесла я вам літечко,

Зеленеє житечко,

Та хрещатий барвіночок,

Та запашненький васильочок.

Васильочок – для парубків,

Барвіночок – для дівчаток,

Любисточок – для любості [4, с. 256].

У цьому дійстві ми простежуємо основні риси драматизації, такі як розподіл ролей і своєрідний сценарій. Так, серед усіх учасників обирали головного персонажа – дівчину-весну, яку прикрашали віночком чи квітами. Це ми можемо розглядати як своєрідне костюмування. Дійство відбувалося з виконанням пісень та звертань-замовлянь, які хоч і могли мати різну варіативність на певних територіях, але несли обов’язковий характер і однакову послідовність проголошення.

Ті, хто просив весну про дари, також не лишалися в боргу. Так, в давні часи в Україні діти носили в руках дерев’яну ластівку і ходили з нею від хати до хати, прославляючи Весну.

Господині в день Сорока Мучеників відрізали шматок полотна і приносили його в поле. Вклонившись на всі боки, поверталися до сходу сонця і говорили: «Ось тобі, мати-весно, нова обновка!» При цьому стелили полотно і клали на нього пиріг, надіючись, що такими магічними діями вони забезпечать собі милість сил природи і добрий урожай.

Ці обрядодії можна трактувати як ритуальні жертвоприношення. Також згадані вище спечені «жайворонки» та «голубки» теж дарувалися весні як жертвоприношення.

Таким чином, бачимо, що початок весняного циклу календарної обрядовості знаменується ритуалізованими обрядодіями, які мають за мету прискорення приходу весни, зустрічання птахів, а також задобрення людьми сил природи задля забезпечення собі хорошого урожаю.