1. 2. Обрядодії пасічників на Теплого Олекси

«Теплий Олекса» – так по-народньому називається день святого Олексія. Саме цей день вважався межею, коли тепло мало остаточно перебороти холод.

Безліч обрядових дійств виконувалося у цей день людьми, які займалися бджолярським промислом. Кожен пасічник, хоч би якою не була весна – ранньою чи пізньою – вважав за обов’язок неодмінно винести вулики. Робилося це з численними молитвами і заклинаннями, які передавалися від діда-прадіда.

Якщо погода вже тепла, сніг зійшов, то пасічники виносять вулики з бджільника, розкривали їх, і бджоли робили перший обліт. Кропили їх освяченою на Стрітення водою, промовляючи: «Теплий Олекса випускає бджіл на весну». Потім молилися перед іконою святого Олексія, щоб Господь послав гарне літо і багато меду, охороняв бджіл від бід. Як зазначає В. Скуратівський, пасічник обходив вулики, постукував по них паличкою і промовляв: «Нуте ви, бджоли, готуйтесь, бо прийшла пора. Йдіть, не лінуйтесь, приносьте густі меди і рівні воски, і часті рої Господу Богу на офіру, а господареві на пожиток» [16, с. 73].

Якщо ж сніг іще не зійшов, морози ще досить сильні, то пасічники обмежуються примовляннями, зверненими до бджіл, аби ті потихеньку прокидалися й готувалися до роботи.

Народна традиція велить пасічникам, випускаючи бджіл на Теплого Олексу, викопати посередині пасіки невеличку дернину й обнести пасіку цією дерниною три рази. Знову ж таки В. Скуратівський повідомляє, що під час третього обходу слід було доторкнутися дерниною до всіх вуликів і проказати наступне:

– Як земля не зрушує зі свого місця, так най і бджоли мої не зрушують від свого хазяїна! [16, с. 74].

Тут ми знову ж таки простежуємо ритуалізовані обрядодії, які вимагають певної послідовності виконання дій і проголошення замовлянь.

Таким чином, Теплого Олекси було знаковим святом для пасічників.

1. 3. Початок водіння хороводів на Благовіщення

7 квітня вшановується свято Благовіщення.

Період від Стрітення (зустрічі зими з весною) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства. І саме в цей день, вважається, Бог благословляє рослини, й усе починає рости. Цвітуть перші весняні квіти: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава... З цим можна пов’язати першу своєрідну обрядову гру-звичай. Вона називається у народі «топтанням рясту». Насамперед цю обрядодію виконували літні і хворі люди. За Скуратівським, вони відшукували кущики і, роззувшись, босоніж топтали їх, примовляючи:

Топчу, топчу ряст, ряст,

Дай, Боже, діждати,

І на той рік топтати [16, с. 86].

Проте цієї нагоди не могли пропустити діти і молодь. Збираючись у гурти, вони йшли у поле шукати ряст. Знайшовши, ставали купками і, пританцьовуючи, декламували:

Топчу, топчу ряст, ряст,

Бог здоров’я дасть, дасть,

І ще буду топтати,

Щоб на той рік діждати [16, с. 86].

З інших джерел дізнаємося, що топтати могли не лише ряст, але й інші рослини, зокрема сон-траву. Це пов’язано з тим, що не на усіх територіях ріс ряст. Проте у цьому контексті ряст варто було сприймати загалом як першу весняну зелень.

Таким чином, це дійство можна розглядати як своєрідний ритуал, який повинен допомогти покращити здоров’я і продовжити життя людині як мінімум на один рік. Проте він має свої особливі елементи виконання, які заключаються у виголошенні замовлянь, а основними виконавцями все ж виступали старші люди, хоча, як зазначалося, не пропускали цього дійства також діти і молодь.

Також з цього дня починалися постійні молодіжні і дитячі весняні ігри. Як правило, це були хороводи та подібні до них ігри, які збереглись від прадавніх часів як залишки імітаційної магії. Це важливі обряди, які виконувались під керівництвом старшого в роді та мали на меті пробудити життєву енергію рослин, ріст яких імітувався в іграх типу «Кривий танок». Пізніше рухи стали супроводжуватись піснями, які й здобули, зрештою, першість у розумінні важливості ігор.

На Благовіщення дівчата виводять по обіді коло церкви пер­ший весняний хоровод – «Кривий танець». Такий його варіант можна зустріти у О. Воропая. Взявшись за руки, дівчата довгою черідкою бігають поміж трьома вербовими кілоч­ками, застромленими в землю, і співають:

Ми кривого танцю йдемо,

Кінця йому не знайдемо, –

То в гору, то в долину,

То в ружу, то в калину...

...А ми кривому танцю

Не виведемо кінця,

Його треба вести,

Як віночок плести... [3, с. 200].

Виспівуючи ці слова, дівчата плетуться в танці одна поміж одною. Потім, знову побравшися за руки, йдуть хороводом і спі­вають:

Дівки-чарівниці терем будували,

Терем будували, вікон не виймали,

Щоб не вилетів сивий соколонько

Та щоб не виніс дівочої краси,

Дівочої краси, весняної роси...

Наприкінці хороводу дівчата ніби розмовляють з весною:

Вже ж весна воскресла, –

Що ж ти нам принесла?

– Принесла вам росу,

Дівочую красу! [4, с. 200].

Цей хоровод також вбирає в себе риси драматизації, оскільки часто обирається окрема особа на роль Весни. Також самі танці і пісні – це вже елементи театралізованого дійства. Вони чітко сформовані і мають свій порядок виконання.

«Кривий танець» – це не тільки зустріч, вірніше, привітання весни – це ще й символ пробудженої життєвої енергії.

С. Килимник символізував зміст веснянки-гаївки «Кривий танець» і як «рух» сонця на небі, зміну дня і ночі, і зміну пір року, і народження, життя та смерть, і небо-повітря, воду й землю [10, с. 185].

До цього часу весну тільки «виглядали» та «закликали», а тепер вона вже тут, вона вже прийшла і вступила в свої права. «Кри­вим танцем» дівчата ніби кажуть весні: «Добридень».

Ведення цього хороводу було лише початком найбільших весняних забав. Масові гуляння починалися зазвичай на Великдень, але зачин годилося робити саме на Благовіщення.

Так, свято Благовіщення знаменується, в першу чергу, початком виконання таких драматично-ритуалізованих дійств, як хороводів. Включаючи в себе театралізовані елементи, все ж головною їхньою ціллю є зустріч весни і її вшанування.